У перший день війни я почула вибухи. Було страшно й незрозуміло, що відбувається. Мій чоловік був військовим, і ми розуміли, що залишатися вдома небезпечно. Ми виїхали одразу, як тільки стало можливо. Я дуже сподівалася, що все це швидко закінчиться, що ми повернемося додому.

Мій чоловік загинув. Це був найбільший біль у моєму житті. Рідного дому більше немає, бо повернутися туди неможливо.

Батьки залишилися в окупації, а я з дітьми вимушено почала все спочатку в іншому місці. Щодня я долаю стрес, намагаюся триматися заради себе й дітей. Найбільше зараз я хочу миру, щоб діти росли у безпеці та тиші.