На початку війни я приїхала з Енергодару в лікарню до  Запоріжжя і тут залишилася. Перший день війни запам’ятався страшним. Поки жили в Енергодарі, не вистачало хліба, вода була. Не було ліків, тому прийшлося мені виїхати в Запоріжжя.

Шокувала розлука з сім’єю, прийшлося покинути чоловіка з дітьми і поїхати. Тут зустріли люди з нашого центру, з Енергодару. Нічого приємного немає: живу на квартирі, пенсія мала. За квартиру дорого платити. 

Війна роз’єднала мою родину. На «Росатом» всі відмовилися працювати, залишилися без роботи. 

Живуть на окупованій території. Паспорта чужі не отримують, поки тримаються, але там примушують брати паспорт. 

Я зверталася до психологів, зараз п’ю ліки. Хочу, щоб швидше гадів цих вигнали, і повернутися додому. Все відновимо, і все буде добре.