Після окупації я не жила, а виживала. Село залишилось без води й світла. Я сиділа постійно у темряві. У підвал бігала часто. Росіяни приходили до мене, ставили дивні запитання, оглядали будинок. Це було страшно. Весь час окупанти нас тероризували. З чоловіком ми харчувались із власних запасів. Тяжко було, доводилось все ділити на порції. 

Коли снаряд прилетів поряд з будинок, ми швидко зібрали речі та виїхали. Домашніх тварин довелось залишити вдома. Я не знаю, що з моїм котиком. 

Зараз я живу в Кривому Розу у доньки. Нещодавно відвідувала рідне село, воно повністю зруйноване. Мого будинку більше немає. Щодня я чекаю, що закінчиться війна. Нехай так і буде.