Ірина Станіславівна була змушена рятувати лежачу маму від постійних обстрілів у Попасній

Я жила у Попасній Луганської області, ходила на роботу і доглядала за хворою лежачою мамою. 24 лютого я не могла повірити своїм очам, коли навколо все руйнувалось, палали будинки - росіяни розстрілювали місто.

Березень ми прожили під цілодобовими обстрілами без світла, газу, води, каналізації, опалення, зв'язку та інтернету.

Погода була морозна, нам доводилось брати воду в криниці. Я збирала дрова та готувала їжу на багатті. Їжу і ліки купити було неможливо, адже все було зруйноване.

Найважчим випробуванням для мене стала організація евакуації лежачої мами в умовах відсутності зв'язку та інтернету.

Мені вдалось вивезти маму з міста за власні кошти. Ми дві доби їхали на трьох машинах. На жаль, через два місяці вона померла, її поховали в Полтавській області.

Мене вразили українці: незнайомі люди допомагали садити мою лежачу маму в машину.

Зараз я працюю чотири доби на тиждень, грошей ледь вистачає на оренду квартири. До війни працювала на залізниці. Я б дуже хотіла змінити професію та спосіб заробітку, бо втратила все.

Все, що я привезла з Попасної, нагадує про домівку, якої нема, і про життя, яке вже ніколи не повернеться. Також я зберігаю декілька сімейних фотографій – це найдорожчий скарб.