«Дитині говорили, що це грім, а не війна»

 Із сумом і ностальгією згадую ті дні, коли наше життя було звичайним. 2007 року ми з чоловіком одружилися, у 2008-му в нас народилася дочка Дарина. Чоловік працював на шахті, я була домогосподаркою. На початку 2014 року я влаштувалася на роботу касиром.

Зараз, коли згадуєш ті дні, наші повсякденні проблеми здаються смішними. Ми могли робити ремонт в будинку, купувати меблі, техніку, оновлювати гардероб, відвідувати з дитиною дитячі розважальні центри та їздити відпочивати до Криму.

У квітні 2014 року над нашим містом почали літати винищувачі, а в травні почалися бої в аеропорту.

Було страшно. Було прикро. Прикро, що ми не знали, як захистити дитину від війни. Говорили, що це грім, і намагалися не показувати страх. Але ночами вона здригалася.

Природно, добробут нашої сім'ї погіршився. Я втратила роботу, а шахту, на якій працював чоловік, періодично закривали. Доводилося економити. Купувати тільки найнеобхідніше.

Наприкінці 2016 року в нашій родині сталася біда. У дочки під час сну стався епілептичний приступ, через день – другий. Словами важко передати наш біль і страждання.

Три тижні ми пробули в лікарні. Діагноз – симптоматична епілепсія. Нам підібрали препарат, що блокує напади. Ліки, які нам підійшли, виробляють у Києві. Коштують від 800 грн, а приймати препарат треба довго.

Наш лікар порекомендувала звернутися по допомогу до Фонду Ріната Ахметова. Ми були здивовані розумінням і чуйністю працівників Фонду.