Боса Дарина, 11 клас
Васютинський ліцей Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Тараненко Світлана Дмитрівна

Війна. Моя історія

Незламна моя Україно! Скільки століть ти вмивалася кров’ю своїх дітей, скільки мужніх героїв знайшли прихисток у твоїх обіймах на Колимі ,в урочищі Сандармох, скільки померло з голоду і холоду? Зболена душа твоя!

Україно, красо моя! Знову твої пшеничні поля спалені, твої сади і ліси розстріляні, знову плач і стогін рветься з твоїх грудей. Війна! Підла. Підступна. Вже другий рік українці боронять тебе, бо ти для них, як рідна мати. Це останній бій за волю і незалежність твою. Сини і доньки показують приклади мужності і відваги на фронтах. Це нескорені і незламні діти твої, Україно. Я пишаюсь тим, що я українка, що я теж частинка цього нескореного народу.

Я живу на Черкащині у прекрасному мальовничому селі, яке розташоване на березі Дніпра. Це далеко в тилу, і я не чую вибухів снарядів, деренчання шахедів, але всі думки мої про тих українців, які своєю суперсилою стримують натиск ворога.

Сльози самі текли, коли прочитала про подвиг Віталія Скакуна, який у перші дні війни , жертвуючи своїм життям, підірвав міст, щоб ворог не пройшов у глиб країни. Плакала, коли бачила розстріляну Бучу, понівечений Ірпінь, Харків, знищений Маріуполь. Нескореність героїв «Азову», незламність добровольців і воїнів ЗСУ – приклад для кожного з нас бути захисником і оборонцем своєї землі. Глибоко у душу запав подвиг героя Олександра Мацієвського. Яку силу волі треба мати, як любити свій рідний край, щоб перед обличчям смерті викрикнути найзаповітніші слова: «Слава Україні!» А легендарний Да Вінчі (Дмитро Коцюбайло), Степан Тарабалка і всі пілоти 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил, які захищали небо столиці «Привиди Києва», а наші земляки Герасименко Микола, Діденко Віктор, Вадим Лепеха – морпіх, та й скільки їх невідомих і відомих? «Героям Слава!» - звучить як набат! Герої не вмирають, їх подвиг буде завжди прикладом для мене. Знаю: золотими літерами будуть вписані після Перемоги всі імена тих, хто віддав життя за Україну.

Досить плакати, хоча серце не слухає! Я зрозуміла: треба всім, хто далеко в тилу, допомагати нашим янголам-охоронцям! Я – українка, а значить у моєму серці є сила, яку нікому не здолати. Це суперсила української єдності. Так. Ми об’єдналися у єдиному пориві допомоги і підтримки воїнів-захисників. Після уроків ішли з мамою плести маскувальні сітки, пекли смаколики, готували голубці і котлети, вареники і манники, сушили лікарські трави. Грошова допомога теж важлива, бо купляли теплий одяг, засоби гігієни, ліки, дрони, пікапи. Я розумію, що це незначна допомога, але таких людей багато, які печуть хліб, запікають ковбаси, сало. А скільки овочів передавали на фронт! Тільки живіть, повертайтесь додому з Перемогою, дорогі наші воїни!

Дякую вам за кожну прожиту хвилину, за сонячний ранок і спокійну ніч. Низький доземний уклін кожному бійцю, кожному лікареві, який рятує життя найхоробріших, кожному волонтеру, який забезпечує воїнів найнеобхіднішим.

Разом ми - сила, ми – віра, ми – нескореність. Ми – українці! І в цьому наша незламність духу і сила української нації, яка вражає весь світ. Такий народ не можна подолати, підкорити. І я вірю, що наше покоління буде не лише пам’ятати подвиг воїнів, а і передавати з покоління в покоління ту суперсилу, яка поборола нечисть орків. Перемога обов’язково буде! Мир і спокій повернуться в кожну родину, бо як писав Павло Тичина у вірші «Я утверждаюсь»:

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
а сила знову розцвіла.

Слава Україні!
Героям СЛАВА!