До війни ми жили в селі Киселівка Миколаївської області. Я пенсіонерка, мені 70 років. Син коло мене в селі проживав. Наше село дуже постраждало від обстрілів. І будинок наш буквально зруйнувало, то ми евакуювалися в місто Кривий Ріг.

До нас в село зайшли рашисти, окупували. Ну, не вбивали, але з ноги відкривали двері будинків, де їм сподобалося. Розселялися. Зруйнували все: і інтернет, і світла не було, і води. 

Наш староста сільради якось зміг привезти хліб - то окупанти його забрали і сказали, що їм потрібніше. 

Потім штурмова бригада нас звільнила. Рашисти відійшли в сторону Херсона на три кілометри, і з цих позицій почали бомбити село. Дронами вони розвідували, де знаходяться бойові точки, і стріляли. Ну, і попали в наш дім. Ми, звичайно, виїхали. Хлопці наші з ЗСУ сказали: «Тікайте, бо тут буде лінія фронту». І ми виїхали, в чому були. 

Мене син запихав в автобус, і я перша виїхала. А син ще залишався. Він ховався в ямі, де водогін, а через два дні  і він виїхав. Спочатку до Миколаєва, а потім мене сестра двоюрідна запросила в Кривий Ріг. Ми трошки пожили в неї, а потім орендували квартиру, щоб перебути часи війни.

Потихеньку тут обживаємося. На сьогоднішній день я маю зв'язок з односельчанами, то майже всі виїхали. Під час обстрілів мої сусіди втрьох загинули – ну, це те, що я знаю.