Литвиненко Вікторія, 10 клас, Малинський ліцей №1 імені Ніни Сосніної

Вчитель, що надихнув на написання есе - Єнько Валентина Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна…Вона розділила наше життя на «до» і «після». В Україні немає  жодної сімї, яку б вона не зачепила. У мене вона забрала брата… Вчора я знову звернула увагу на небо - глибоке та безкінечне. Воно було так рясно вкрите зірками, і одна з них неймовірно яскрава. То мій брат Юра! Це точно він, адже тепер став найяскравішою зіркою серед пронизливо темного простору.

8 травня 2022 року рашисти вбили мого брата, мого Юру, вбили частину мене. Страшно, бо я починаю забувати його голос… Але ні, цьому ніколи не бути. Це лиш коротка мить.

Зараз сяду на диван і буду переглядати, переглядати фото та відео. Там ми по-справжньому щасливі, завжди разом. Я так щиро і вірно дивлюсь братові в очі. Ми разом мріяли і будували плани на майбутнє. Думка старшого брата була для мене важливою. А знаєте, як боляче гортати альбом і згадувати, згадувати…  Час від часу піднімати голову, шукаючи ту єдину для мене зірку. Я  досі чекаю брата вдома. Хочу просто відчувати запах його тіла, вловлювати пильний погляд.

Мені досі тяжко дивитися на себе, бо мою половинку відібрали, вбили рашисти.

Мій брат народжений для війни? Йому було всього 22. За своє коротке життя він зумів принести в цей світ стільки світла й добра. Юра завжди підтримував всі мої задуми й ідеї, захищав як справжній старший брат. Ми мали так багато спільного… Коли Юрі виповнилося вісімнадцять років, він вирішив повʼязати своє життя з військовою справою. Брат так захопився цим… Я пишалася його досягненнями, вірила в нього та так за ним сумувала… У Маріуполі, вступивши до лав «Азову», обрав позивний «Молодший», оскільки був найменший серед усіх хлопців, та не менш мужній і свідомий.

Мій Юра так любив свою справу, що згодом створив соціальну мережу, куди викладав відео та фото з навчань. Він захоплювався фотографією, мав власний фотоапарат. Брат обожнював те, чим займався.

Згодом навіть відкрив власний бренд  та почав створювати футболки, кепки, військові патчі та шеврони, наліпки. Я маю футболку від бренду «Sofaction». Вважаю, що в ній прихований справді великий сенс. На футболці - скелет із «коктейлем Молотова» у військовому спорядженні і напис «Ukrainian style». Це означає, що українські військові до останнього готові боротися за незалежність. Уявіть, як я ним пишалась, коли бачила його успіхи.

Двадцять четверте лютого. П’ята ранку.  Дзвінок від брата -  і страшні слова: «Рятуйтесь. Війна».

Страх за Юру не покидав мене. Думки роїлися в моїй голові, кров у жилах кипіла, постійно думала про нього та вишукувала хоч якісь новини із Маріуполя. Наш Молодший завжди писав: «У мене все добре», а останнє повідомлення ніколи не зітру із свого телефона: «Все буде Україна!». Ми намагалися бути з ним на зв’язку. Брат писав, що мріє про шоколадку. Уявіть, сильний та дорослий хлопчина мріє про шоколадку. А обстріли не вщухали.

У бункері заводу «Азовсталь» повільно закінчувалися вода, їжа та медикаменти… Боже, як їм було тяжко…

Шістнадцятого травня, в обідню пору мамі зателефонували. Ми почули найстрашніші слова: «Ваш син загинув». Після того все зруйнувалось - всі мої мрії враз стали пустими. Як страшно витирати сльози мами, коли твої душать так нестерпно, що хочеться кричати на весь голос  від розпачу та болю,  який пронизує кожен міліметр тіла. І відтоді поділили світ на «з тобою» і «без тебе». З того моменту наші надії на зустріч перетворились на бажання, хоча б поховати на рідній Українській землі…

У середині пустка, адже ми, дійсно, не знаємо, чого нам очікувати. Восьмого травня в бункер «Азовсталі» було скинуто 5-ти тонну бомбу. Горів навіть метал.

Що буде далі? Це питання ми ставимо собі щодня.  Герої вмирають! І це так боляче, так нестерпно боляче… Загинули два найкращих друга і однокласника мого брата: Влад Залістовський та Кірил Мирутенко. Вони дружили з першого класу. Завжди були разом. Влад з дитинства мріяв про небо, він став льотчиком. Його позивний… Загинув, виконуючи бойове завдання. Єдиний син у мами… Кірил врятував двох своїх побратимів: відкопав із під завалу, надав допомогу, перевів у безпечне місце. Себе не вберіг. Єдиний син у батьків…Ще дві яскраві зірки на небі. Тепер друзі знову разом. Оберігають нас всіх. Вони зробили все, що могли, щоб наблизити нашу перемогу.

Справжні Герої! Мужні, сміливі, готові на все заради нашої України. І таких багато! Тому далі обовязково буде перемога!!!Ми ніколи не забудемо наших Героїв! Ми памʼятатимемо про них завжди. Вони – приклад для мене та моїх ровесників.

Я часто дивлюсь на небо, зірки зігрівають мою душу. Вони, немов мільйони свічок у небі, які оплакують героїв. Кожен бачить свою зірочку в темному небесному просторі. Моя зірка світить для мене яскравим світлом пам'яті, честі та відданості. Вона вказує мені, що навіть у темряві є світло надії, яке веде нас у майбутнє. . Юра – це всесвіт. Він був моїм світлом. І навіть тоді, коли темрява виколюватиме очі,  вкаже шлях. Я про це знаю.