Було стабільним і спокійним життя. Коли почалася війна, не вірилось, що таке може бути.
Ми нікуди не переїжджали, сиділи в окупації місяць і тиждень. Пережили, коли зайшли рашисти, розсіялись по селу, шукали незрозуміло, що.
Бувши на вулиці, заховалась в погріб, а в хаті були чоловік із дорослими синами, синів держали під автоматами, били, стріляли коло голови, чоловік стояв під прицілом. Слава Богу, їх відпустили, забрали тільки телефони.
