Густенко Ольга, вчитель, Одеський ліцей №69 Одеської міської ради

«1000 днів війни. Мій шлях»

Морозець полонив вулиці міста. Замерзла річка вкрилась  тоненьким шаром льоду.Випав білий пухнастий сніжок. У променях сонця припорошені  стежки виблискують та сліплять очі.  Це м’яке снігове покривало цього року зима обачливо постелила в Херсоні ще у грудні місяці. Узбіччя блищать та іскряться, неначе усипані безліччю дрібного дорогоцінного каміння.

Ванюша не міг відірвати очей, все дивився та радів, що в Херсоні випав сніжок. Проте не знав він, що невдовзі все зміниться.

Сьогодні йшов до бабусі, вона напекла улюблених  пиріжків з  персиковим,характерним для нашого регіону, повидлом. Дійшовши до воріт,  почув  якийсь писк.  Обернувся на всі боки, як раптом під ноги підскочило малюсіньке кошеня.

Не помітити було неможливо, адже воно повністю чорне, як вугілля.  Взяв на руки, заніс до хати.

Бабуся не дуже зраділа новому прибульцю, адже  у неї  було двоє котів. За годину вмовлянь погодилась залишити кошеня. Погодилась,бо не хотіла,аби маленьке сердечко хлопчика засмучувалось.

Прибулець підростав, починав себе відчувати справжнім хазяїном у будинку. Ваня приходив щовихідні і  грався з кошеням. Вигадав йому ймення Блеккі. Блеккі виявився гоноровим котиком, в двір не впускав чужих котів, як-то кажуть, ні ногою.

Одного ранку біля шостої години мама збудила Ваню зі словами: «Швидко вдягайся! Синочок, прокидайся!»  Ваня переляканий, сонний почав натягувати щось на себе. Батьки сполохано бігали по квартирі, збираючи речі.

Мама сказала, що їдуть до бабусі, бо їх квартира на восьмому поверсі зараз стала небезпечною.

В чому небезпека Ваня зрозумів, вже коли вийшли всі на вулицю. Черги людей стояли до продуктових магазинів,  до банкоматів не можна було доступитися, колонна автівок рухалася на виїзд з міста.  

Лякали вибухи, що лунали за містом, здавалось  вони десь поряд. Серед всього гуркоту звучить сирена… Війна.

Родина приїхала до бабусі.  Їхній багатоповерховий будинок при дорозі одразу припадав під приціл ворога.  Бабусин погреб був принаймні якимось місцем схову. Знаходився він у сараї та мав дуже вузенькі дверцята в підлозі. Було вирішено всією родиною спуститись туди задля безпеки.Сидячи в погребі, батьки лише декілька разів виходили нагору,  подзвонити родичам , прочитати новини. Ваня пригадував вірші, вивчені в школі, рахував кількість літрових та трьохлітрових банок у погребі.

З часом почали помічати: Блеккі, тільки-но розпочинається сильний обстріл або вибухи неподалік, тікає з сараю на двір. І як його дорослі невмовляли, як некликали, все одно кошеня, ніби відчуваючи небезпеку, лишалося на ночівлю на вулиці.

Четверта ніч поспіль, вибухи лунають безперервно,  є численні влучання в житлові будинки. Блеккі уперто не хоче йти на ночівлю в сарай. Тато взяв його на руки, проте подряпавши татову куртку, він вирвався .

-Можливо,  сьогодні перейти на ніч в будинок?-невпевнено запитав батько.

-Страшно,- відповіла мама,- в будинку немає погреба та й підвалу немає…

-Чомусь  малий Блеккі уперто не хоче ночувати з нами, і  взагалі він , мабуть, щось відчуває, намагався тато пояснити свою точку зору.

-Вані треба прийняти душ та нормально виспатись,-тихенько  сказала  втомлена бабуся.

Так  після нетривалих роздумів родина вирішила піти на ніч в будинок. Як би це не здавалось дивно, проте Блеккі також залишився в будинку.

Ранок наступного дня виявився фатальним. Прокинулись всі від скаженого шуму, вибуху.

Дорослі не спали всю ніч, адже ракети так свистіли,що складалось враження ніби падає  стеля. І ось на світанку всі почули вибух.

-Сараю немає…-тихо промовив батько.

Всі вийшли подивитись. Крізь темноту лютневої ночі було видно скупчення диму, запах попелу пронизував все навколо, а уламок непідірваної ракети стирчав у  споруді сараю. Бабуся з розпачу читала молитву, хрестилась раз за разом, мама безвихідно плакала, а тато нервово курив, не помічаючи, що недопалок сигарети вже обпікає пальці. Маленький Ванюша  дрижав від страху, тулився  до мами та  тримав під пазухою піжами  рятівника –Блеккі.

Так сам того не знаючи, кіт Блеккі, що прибився на початку зими, врятував родину від загибелі…

Як у подальшому складеться доля родини – це вже наступна історія. Проте тієї ночі саме Блеккі змусив всіх замислитись: чи варто залишатись у сараї на ночівлю?

Імена головних героїв змінено. Історія записана зі слів мого маленького учня, який з початку повномасштабного вторгнення перебував у Херсоні.