Куркіна Ірина, 9 клас, Харківський ліцей №31

Вчитель, що надихнув на написання есе - Капуста Людмила Романівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це реальність, що увірвалася в наше життя, перевернувши все догори дригом.

Я, учениця дев’ятого класу з Харкова, пройшла через 1000 днів болю, надії і трансформації.

Це історія не лише про втрати, а й про силу, яку мені довелось знайти всередині себе.

Коли вранці 24 лютого 2022 року ми почули перші вибухи, світ навколо  розколовся. В один момент я відчула, що дитинство закінчується. Це сталося так раптово: від звичного ранкового пробудження до тривожного відчуття небезпеки.

Я сиділа в ліжку, прислухаючись до звуків, що долинали, і відчувала, як серце завмирає.

З того часу втрати стали частиною мого життя. Я втратила  друзів, бо вони виїхали за кордон. Втратила можливість спокійно гуляти Харковом, бо місто постійно під обстрілами. Втратила безтурботне дитинство, але натомість почала радіти кожній миті. Час, проведений з родиною, радість від простих розмов, можливість допомагати іншим — все це навчила мене цінувати війна.

Я зрозуміла, що справжня цінність життя не в розкошах, а в простоті й близькості з тими, кого любиш. Шкода тільки, що це усвідомлення далося мені дорогою ціною.

Кожного дня я знаходжу в собі нові сили, бо ми боремося  за щось більше, ніж просто території або ресурси. Наша боротьба — це спроба зберегти свою ідентичність, культуру та право на самовизначення. «Ми воїни. Не ледарі. Не лежні І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через це», - слова Ліни Костенко, які мені відгукуються.

Незалежність — це не просто статус, це  право на життя, на любов і на свободу. І українці готові за це боротися, попри всі труднощі.

Кожен  день приносить нові виклики, але я бачу, як люди знаходять сили не лише вистояти, а й розвиватися. Коли обстріли лунають знову, ми не просто ховаємося, а підтримуємо один одного, співаємо “Ой, у лузі червона калина похилилася” . 

Я відчуваю, як нація стає більш згуртованою: волонтерство, донати, взаємопідтримка — все це об'єднує.

Найтяжче зараз справжнім супергероями сучасності, титанам — воїнам ЗСУ. Це люди, які кожного дня виходять на передову, ризикуючи своїм життям, щоб захистити нашу землю і свободу. Вони не носять на плащах яскраві кольори, але їхня сила, відвага і рішучість сяють яскравіше за будь-які супергеройські образи.

У школі ми писали листи ЗСУ, в цих рядках відображалась вся  вдячність. Ми дякували їм за те, що вони щодня ризикують своїм життям  за  майбутнє України.

У кожному листі ми прагнули передати  підтримку і показати, що захисники не одні, що за ними стоїть ціла країна, готова підтримати і вірити в перемогу.

Сьогодні я дивлюсь у майбутнє з надією. Мрію про день, коли зможу знову гуляти вулицями незламного Харкова, відчувати аромат весняних квітів, слухати сміх друзів. Вірю, що моє покоління стане свідком відродження України. 

Впевнена, що українці завжди будуть пам’ятати  тих, хто віддав свої життя за майбутнє.