Я прокинулась від гучного вибуху. Так почалася війна. Стало страшно, будинок затрясся, а дитині на той момент було лише два місяці. У нас не було підгузків і сумішей. Ракети та “Гради” літали просто над головою.

Я з дітьми два місяці просиділа в підвалі. Продуктів у магазинах не було, бо російська армія заблокувала завезення товарів. Вони нікого не пропускали, створювали штучний голод.

 

Коли привозили хоч щось, я по декілька годин стояла в черзі, сподіваючись придбати бодай трохи їжі. Разом зі мною були куми та батьки чоловіка. Нас було багато. Чоловіки чергували й охороняли будинок від окупантів, бо щодня було страшно.

Зрештою я вирішила виїхати через Снігурівку. Я не знала, куди саме їхати. Дороги були заміновані, а колони цивільних часто розстрілювала російська армія. Було страшно кожну хвилину.

Мені вдалося виїхати. Щодня я чекаю миру й мрію, щоб мої діти більше ніколи не чули вибухів. Я дуже хочу повернутись додому.