Батько й мама були на роботі в Харкові. У перший день війни з братом я була вдома, почула вибухи та дуже злякалась. Тоді я ще ходила до школи. Потім почула вибухи з Боку Ізюма, було дуже страшно.

Ракети прилітали в село, біля будинку були вибухи. Залишатись вдома було небезпечно. 

З села я виїжджала потягом. В дорозі чула, як літали гелікоптери. Приїхала до бабусі в Кропивницький, вона туди виїхала з окупованої території. Грошей нам не вистачало, тож рятувала гуманітарна допомога. Зараз я ціную кожну мить, бо не знаю, що буде завтра. У мене бувають панічні атаки, тож я лікуюсь. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться. Я дуже хочу закінчити навчання офлайн, а не онлайн. Мрію про мирне майбутнє для сієї країни.