З першого дня війни через нас літали ракети. Над нашим будинком пролітали декілька разів. Це дуже страшно. 

Ми продовжуємо працювати і духом не падаємо. З чоловіком ми нікуди не виїжджали, з нами живуть онуки, тож нам не до депресії. 

Я дуже важко переживаю,  що над нашими людьми знущаються. Гинуть молоді люди, це просто жах. На душі буває дуже важко, але ми тримаємось.

Ми віримо з ЗСУ та їхню перемогу. Майбутнє я бачу мирним та спокійним, щоб мої онуки спокійно жили і навчались.