Ми зі Снігурівки. Мені 52 роки, в мене двоє дітей. Прожили ми в окупації вісім місяців.

Перший день війни мені запам’ятався тим, що ракети літали над головами, і до сусідів попадало. Люди гинули, вікна вилітали: страшне, що робилося. Усі налякані, я за дітей переживала.

Я взагалі не можу зрозуміти, як можна було просто взяти і напасти на іншу країну. Росіяни, як варвари, грабували, вбивали людей. Навіть не знаю, як їх і назвати.

У нас всю окупацію не було світла, води. Кожного дня нас обстрілювали, багато людей помирало. Дуже було страшно - не хочеться і згадувати. Я думаю що кожен хто тут був, пережив стреси.

Важко було. Що було, те і їли. Хліба спочатку не було, потім почали привозити з Херсону, знімали гроші під великі проценти.

Хотілося б, щоб війна закінчилась швидше, а там - видно буде.