Я підскочила з ліжка від вибухів. Ракети летіли над моїм будинком. Я не знала, що мені робити. Була паніка, а потім я вирішила виїхати, аби вберегти доньку. Зібрала речі за десять хвилин та поїхала. Я подзвонила рідним - ми поїхали до них. Обстріли були постійно, їхати було дуже страшно. 

Зараз я живу на Дніпропетровщині. Трохи легше, коли поряд рідні. Щодня я сумую за Лисичанськом. Війна мені подарувала нових добрих людей, але багато близьких зараз далеко. Я б дуже хотіла бачити майбутнє без війни, стабільним та мирним.