"Район, де ми з донькою перебували, почали повністю руйнувати всіма видами зброї"

Мене звати Ірина Іванівна. З початком війни ми з донькою опинилися в заблокованому місті під постійними обстрілами, потерпаючи від холоду, нестачі води та їжі. В кінці березня нам довелося біжати по району міста, де точилися вуличні бої. Доньці довелося бачити загиблих людей на вулиці. Чудом вцілівши, ми з донькою повернулися до дому моїх батьків, але він був зруйнованим ударом авіабомби. На щастя, мої батьки вижили і перебували у родичів. Знайшовши перевізників, нам з донькою вдалося виїхати з окупації.

24 лютого 2022 року. Цього дня я повинна була вийти на роботу після лікарняного, перехворівши ковідом, але зранку почула жахливі новини. На роботу сказали не виходити. Я пішла до батьків та почала допомагати складати тривожну валізу, потім пішли в магазин за запасами їжі та на у банкомат, де були вже великі черги. Сказала донці, що почалася війна, але заспокоювала її, та намагалася не показувати свої хвилювання.

Знаючи, що наступ іде по всій країні, виїжджати зі свого міста не наважилася, та і машини своєї не було, а вже через пару днів зробити це стало неможливо. Місто було повністю заблоковане, людей не випускали...

Найжахливіше було 31 березня, коли район, де ми перебували, почали повністю руйнувати всіма видами зброї. Поряд з нами не було надійного бомбосховища, тому ми сиділи в будинку, з якого на нас сипалася стеля, та постійно молилися. Кожна мить могла бути останньою.

Вибухи були такі потужні і так близько від нас, що був вже, мабуть, струс мозку. Не було можливості ні їсти, ні спати. Тому наступного дня вранці я наважилася бігти, хоч це було занадто небезпечно.

Я маю посттравматичний тривожний розлад і через це проблеми зі сном, доньці теж важко, сумує за домом, друзями. Допомагають безкоштовні психологи від благодійних фондів. 

Під час перебування в Маріуполі всі магазини були зруйновані, тому їжі не вистачало, мені приходилося недоїдати, також не було води, приходилося ходити до криниці під обстрілами, готували на багатті під звуки авіаударів.

Моїй дитині дуже важко в новому місті, бо втратила улюблений дім, школу, друзів. Також важко впоратися зі страшними спогадами пережитого в облозі міста. Дитина потребує допомоги психологів, я не можу приділяти їй достатньо уваги, бо працюю, щоб вистачало грошей ще й на оренду житла. Боюся, що дитина, переживаючи ще й підлітковий період, закриється в собі та стане страждати на депресію.