Губський Ренат, 9 клас, Комунальний заклад загальної середньої освіти ліцей імені незалежності України

Вчитель, що надихнув на написання — Шутенко Олена Віталіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Сяє яскраве сонечко, щебечуть невгамовні пташки, долинає приємний аромат осіннього листя, ми з мамою прогулюємося алеями міського парку… Раптом я прокидаюся, розплющую очі й опиняюся в страшній реальності. Лунає сигнал повітряної тривоги. Знову ранок починається сумними новинами, знову гинуть люди, знову вмивається слізьми чиясь невтішна мати, сестра, дружина, донька…

Тисяча днів війни… Мабуть, ще зовсім недавно кожен із нас рахував години, дні, місяці від початку цих страшних подій у нашій країні. Рахував з надією на швидке завершення війни та чекав омріяного миру.

Я й досі рахую дні до зустрічі зі своїм татом, який, не вагаючись, став на захист рідної землі.

Я звик до сигналу повітряної тривоги, до навчання в укритті, до відсутності родинного відпочинку на улюбленому морському узбережжі, але ніколи не звикну до відсутності тата поруч зі мною. Клята війна розлучила багатьох дітей з їхніми батьками, декого, на жаль, назавжди. Іноді хочеться скрикнути: «Допоки буде тривати це пекло? Досить! Схаменіться! Нехай нарешті буде мир!»

Та незважаючи на всі жахи воєнного лихоліття, ми продовжуємо навчатися, працювати, допомагати нашим воїнам-захисникам, підтримуємо одне одного.

Ось такий мій шлях, моя доля, доля всього народу. Я щиро вірю, що незабаром мій сон справдиться: вже зовсім скоро алеями міського парку я буду прогулюватися не тільки з мамою, а й зі своїм татом-героєм!