Андріяш Роман, 10 клас, Баговицький ліцей (зі структурними підрозділами гімназія та початкова школа)

Вчитель, що надихнув на написання — Попова Валентина Леонідівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Спокійне життя без будь-яких проблем та бід, тиха, заворожена темрявою ніч. Звичайна сімʼя лягає спати в теплому будинку. Але ніхто з них і уявити не міг, що життя зміниться.

Коли я прокинувся, почув від сестри, що почалася війна. Одразу подумав, що вона жартує, але, на жаль, ні. Не встиг оговтатися, піднявся з ліжка та пішов до кухні, де сиділа мама. Вона дивилася новини та думала, що буде далі та як нам діяти. Звісно, ми далеко від війни, але морально було занадто важко.

Батька немає, тільки вітчим, який постійно працює та лише інколи буває вдома. Тому мамі з двома дітьми потрібно було планувати майбутнє, якого могло і не бути.

Ми не знали, чого чекати далі та чи взагалі виживемо. Заспокоювали один одного, що ми далеко від пекла, яке коїлося там, далеко на гарячих точках. Але все одно кожен день дивилися новини та були в паніці. Вночі ми сиділи під відкритим вікном, не зважаючи на холод, прислухалися до кожного звуку. Інколи нас лякав навіть і звичайний потяг, який мчав неподалік нашого будинку. Всі замовкали та вимикали будь-які пристрої. Звісно, зараз це виглядає дуже дивно, але тоді нами керував лише страх. Ми жили у своєму теплому будинку, нікуди не тікаючи. Навчатися почали дистанційно, адже ніхто не очікував, що почнеться війна, тому у школі було просто ніде розмістити дітей у випадку тривоги.

З часом всі потихеньку звикли. Страх потроху пропадав, але новини та соцмережі, у яких було багато інформації, часто переглядали. Ми намагалися допомогти, як могли, нашим воїнам, тому кошти були надіслані не один раз у різні фонди допомоги.

В перший рік війни ми відмовилися від усього російського контенту, який так чи інакше впливав на війну, від музики до застосунків, з деякими легко розпрощалися.

Звісно, в нашому місті почалася паніка, товари купляли в неймовірних кількостях, ніби в останній раз, ніхто не міг знати, чого чекати. Ціни різко зросли на будь-що. Так як ми просто звичайні, не багаті, але й не бідні люди, для нас було дуже не зручно купляти багато продуктів харчування, адже в такому випадку на інші потреби навряд чи вистачило, тому довелося бути більш економніше, аніж будь-коли. Бензин та газ, який ми використовували для нашої автівки, коштував космічні гроші в порівнянні з попереднім роком.

Навчання перетворилося в пекло, особисто для мене. Я навряд чи зможу згадати хоча б меншу половину навчального контенту.

Дистанційно засвоювати навчальний матеріал, на мою думку, — дуже важко, адже не запамʼятовується майже нічого. Але, так як і всі інші навчальні заклади, наш ліцей не був готовий до військового стану, тому було набагато безпечніше залишатися в домівках та продовжувати навчання.

Війна показала справжню суть українського народу та наскільки він може бути згуртованим та сміливим. Люди в тилу працюють заради Перемоги, збирають гроші на допомогу ЗСУ. Навіть діти залучаються до волонтерського руху. Народ об’єднався, став сильнішим. Я вірю, що хоч і важка перед нами дорога, та попереду нас чекає щасливе та вільне життя. Виборене, вистраждане, а тому таке дорогоцінне для кожного з нас. Це наш шлях, і іншого в нашого народу немає!