Мандзюк Єва, учениця 10 класу КЗ ЗСО "Ліцей №17 Хмельницької міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Попик Наталія Вікторівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Україна… Моя Батьківщина має довгу та складну історію, яка веде свій лік ще від княжих часів. Й усвідомлення того, що народ витримав так багато випробувань, та, незважаючи ні на що, продовжує не просто існувати, а розвиватися, надихає бути гордою, що я українка.

«Народ мій є, народ мій завжди буде,/ Ніхто не перекреслить мій народ!» - написав колись Василь Симоненко. Той, який усе своє життя відчував морально й фізично тортури радянської росії…

Двадцять перше століття. Тягар російського поневолення вже вкотре ліг на плечі української нації. Вивчаючи нашу історію, з кожним днем усе більше розумію, що події сьогодення - це не перший раз, коли нам доводиться виборювати право на існування та життя на своїй території й за своїми правилами, бо ж маємо таку унікальну культуру, давню мову, глибокі традиції.

Війна триває на сході України вже дев’ять літ, а майже два роки тому вона безжально торкнулась території всієї країни. За цей час я повністю усвідомила жах, який доводиться переживати щодня, тому розумію, що кожен повинен зробити все, щоб зупинити ворога й, нарешті, обʼєднати державу під жовто-блакитним стягом.

Щоразу, дивлячись на карту світу, дивуюсь надлюдській силі та витривалості, адже росія більша за мою Батьківщину в тридцять разів, має значно більше населення, але українські воїни вже понад шістсот днів сміливо тримають оборону й угризаються в кожен метр рідної землі (на жаль, часто жертвуючи найдорожчим – власним життям).

Такі подвиги вартують величезної поваги й шани. І не перестаєш дивуватися, звідки ж ми, українці, беремо оту силу? Напевно, це і є незламний козацький дух наших предків.

На початку повномасштабного вторгнення світ давав нам три дні, мало хто вірив, що вистоїмо, але вдалося неможливе: не тільки втриматися, а й побудувати оборону, звільнити регіони й зберегти життя мільйонів, продемонструвавши, що українське суспільство згуртоване, як ніколи. Війна обʼєднала нас. «У темні часи добре видно світлих людей», - цей вислів Еріха Марії Ремарка зараз часто спадає на думку, бо вірю, що більшість українців саме такі. І разом ми сила.

Кожен виконує свою роботу: воїн, який готовий віддати життя за незалежність України, лікар, що напоготові будь-якої хвилини врятувати, волонтер, який допомагає людям, що втратили домівку, і навіть тендітна бабуся (згадала зараз свою), яка розпускає улюблену кофтину, щоб зв’язати тепленькі шкарпетки, «бо ж нашим хлопчикам холодно в окопах»…

Кожен з цих людей - справжній герой. Незламний дух українців вражає світ, адже робимо те, що нещодавно  (напевно, і нам самим) здавалось неможливим. Нація незламних не тільки сміливо чинить опір, а й активно популяризує нашу культуру, учиться сама бути українською й нарешті починає усвідомлювати, що росіяни не брати й ніколи такими не були. Великою  вадою  вважаю саме залежність від росії, сліпу віру в нормальність цієї країни. Українців русифікували протягом століть, робили це, застосовуючи найстрашніші методи: голодомори, репресії, розстріли, заслання…

На жаль, ми зрозуміли це тільки після 24 лютого й платимо занадто високу ціну. Та краще пізно, ніж ніколи. Радію тим змінам у менталітеті громадян України й сподіваюсь, що це лише початок.

Зараз найголовніше - не опустити руки, не забути, що ворог сильний і безжальний, він щодня нищить кращих синів і дочок України, висотує сили зі своїх жертв. Тому важливо тримати оборону до кінця. Упродовж  девʼяти років мої батьки не залишались осторонь подій, і я дуже пишаюся мамою й татом.

А щоденне правило допомагає не впадати в депресію: треба робити хоч щось для Перемоги - фінансово чи бодай морально підтримати когось.

Українці - дивовижна нація, неймовірно патріотичні люди, що люблять  рідне понад усе. Я пишаюсь своїм народом, щаслива, що є його частинкою. Вірю, що зовсім скоро ми залікуємо рани на кривавому тілі нашої землі й увесь світ стане свідком того, як відроджується з попелу українська нація. Хіба ж не в цьому наша суперсила?