Сакуліна Ольга, вчитель, Новогродівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №9 Новогродівської міської ради Донецької області

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тиша…Так давно я її не чула. Таке дивне відчуття, ніби повинна заспокоїтися, але мені тривожно. Бо тиша… Пустим поглядом обводжу кімнату. Чужу кімнату. Намагаюся взяти себе в руки, адже треба далі жити, працювати, посміхатися. Треба…

Як в калейдоскопі пролітають фрагменти мирного життя: наш біленький будинок у квітах, груша з гойдалкою, діти граються з собачкою у дворі, гудуть бджоли…

Стає так тепло на душі, і пустка, страшна, чорна, заповнюється веселкою спокійного життя. Лунає дзвоник, і на шкільне подвір’я висипається дітвора, крик, гамір, сміх. Я виходжу зі школи з пакетом зошитів для перевірки. Мій п’ятий клас підбігає і починає щебетати про уроки, про футбол, про їдальню…

І все.. Нічого цього нема. Пусте село. Кілька людей, які залишилися, блукають, мов привиди.

Пусті очі… Вибух… І ще один… Палає мій будинок. Палає моє життя… Дерева, мов скошена трава, зітнуті під корінь, звернули до неба свої гілки-руки: Боже, чому?

Очі переляканого собаки проникають в душу. Підібгавши хвоста, пес метнувся в сторону, заскавчав. Бідненький, вибач нас, людей, залишили, не змогли вивезти тебе…Сльози душать…

Ще раз обводжу поглядом чужу кімнату. Затрималася на дитячих малюнках. Гарні, яскраві. Усміхаюся. Можливо, моя Даринка буде художницею і буде створювати безмежний світ любові, радості і добра, без війни, без чорної пустки і байдужих поглядів…

Піднімаюсь, беру донечку за руку і виходжу з квартири. Йдемо у світ, чужий нам, з впевненістю, що в ньому знайдеться місце і для нас…