"Прийміть нас такими, які ми є, і ми відкриємо для вас небо"

Українські військові, стоячи в золотому пшеничному колоссі, збивають повітряні цілі противника в синьому небі – таку картину авторства 12-річного Максима Бровченка отримав головнокомандувач української армії. Валерій Залужний особисто зустрівся із переселенцем з нині окупованого Бердянська. Передавши хлопчику подарунки у відповідь, генерал подякував Максиму за віддану підтримку Збройних сил України. Макс малює й продає свої роботи, збираючи гроші на допомогу армії. Його твори, зокрема, є й у папи Римського. А ще Макс захоплюється космосом. Він має аутизм. Про те, як це – бути «нейровідмінним» на планеті Земля, – хлопець написав книжку.

Максим разом зі своєю мамою Оксаною евакуювалися з Бердянська у квітні 2022-го. У рідному місті в окупації вони прожили понад місяць. Жінка не приховує: через аутизм – однією з визначальних рис якого є прямота й свобода висловлення думок – перебувати в рідному місті було небезпечно. До прикладу, каже мама, траплялося, коли Макс міг прямо в обличчя запитати російських військових: «Коли ви вже зд**нете?». Тож полишала Бердянськ дитина під медикаментами – уві сні. Сім’я змогла вибратися на вільну територію України і зараз живе в Запоріжжі. Попри скромні побутові умови, усі зароблені гроші хлопець віддає армії.

Про непросте життя з особливим відчуттям світу, непересічні таланти, перебування в окупації й відданість своїй країні – Макс і його мама розповіли проєкту «Ти як?». Матеріал Радіо Свобода.

«Похід до дитячого садка став тригером»

Максим Бровченко так само, як і його мама Оксана Бровченко, народився та виріс у Бердянську. Коли синові виповнилося пів року, жінка помітила, що він відрізняється від дітей свого віку – не бавиться іграшками, а ніби колекціонує їх, виставляючи рядами. У трирічному віці, коли Макса віддали до дитячого садка, його нейровідмінність проявилася ще очевидніше, каже мама.

Максим Бровченко

З трьох до чотирьох років, каже Оксана, був найважчий період: «Похід до дитячого садка став тригером - запустилися всі ознаки аутизму. Проблема була в сенсориці, у тому, що він не переносив мерехтливе денне світло, яке там було. Якщо хтось з дітей плакав – це також було сенсорне навантаження. Уже в три роки я бачила, що з’явилися «стими» – він починав розхитуватися, кричав, якщо щось гнівало. Він падав на підлогу, затуляючи вуха, коли чув якийсь звук».

Попри те, що Оксана сама – фаховий вихователь-психолог, їй було складно настільки, що хотіла кинути роботу, аби приділяти синові більше уваги. З Максимом, ділиться жінка, вона працювала не лише як мама, а і як фахівець. За ці роки вона вивчила все, що знайшла з теми аутизму, брала консультації фахівців, їздила на конференції – усе, аби допомогти своїй дитині адаптуватися в суспільстві.

Спілкування з однолітками не складалося, але завдяки психологам і комплексній допомозі в дитячому садку, каже, син призвичаївся до соціуму.

Картина Максима Бровченка

Він довів, що він такий, як всі, хоч і відрізняється за поведінкою – і його прийняли

Оксана Бровченко

У семирічному віці Макс, як і всі діти, пішов до школи. Оксана привела його до звичайного освітнього закладу, хоча їй радили спеціалізований. Каже: попередила вчителів і батьків, що у її Макса – аутизм. Перший місяць був найскладнішим:

«На перших батьківських зборах батьки мене питали: «А він не буде падати на підлогу, кричати, зривати уроки?». Я казала: «Побачимо. Якщо буде – ми підключимо шкільних психологів, соціальних робітників, будемо вирішувати». Але по завершенню першої чверті все було нормально, і навіть у класі батьки й діти трішечки підзабули, що це дитина з аутизмом. У першому класі він отримав грамоту за успіхи, брав участь у математичних конкурсах, вигравав їх. І він довів, що він такий, як всі, хоч і відрізняється за поведінкою – і його прийняли».

Картина Максима Бровченка

З п’яти років Макс цікавиться космосом. Це почалося несподівано: Оксана з сином ішли з дитсадка – раптом почалася гроза. Хлопчик дуже налякався, але жінка простими словами пояснила природу явища. Дитина захопилася вивченням таємниць влаштування Всесвіту й відтоді мріє стати астрофізиком.

«Я купувала йому неймовірну кількість енциклопедій, діставали фотографії. Поки він сам не міг багато читати – читала вголос. Показувала йому, як користуватися інтернетом, як знаходити відео. Він дуже швидко це опанував. Сам зайшов на сайт NASA, почав цікавитися, що ж там відбувається, і познайомився з багатьма астрономами, космологами, фізиками, з професурою. І почав ставити їм такі запитання, на які наука поки не знає відповідей: «А що там, під Всесвітом, як називається цей простір?» – згадує Оксана.

З третього класу Макс почав брати індивідуальні уроки фізики – вчителька йому розповідала, як створений світ з наукової точки зору. Навчання складалося з експериментів і прикладів, для хлопця – захопливо, каже жінка: «Потім у нас з’явився перший телескоп. Ми стежили за Місяцем, за зорями. Макс знав усе: коли які метеоритні потоки, які коли фази Місяця, що відбувається, який космічний апарат куди полетів. Він це відстежував з третього класу».

Новий друг і захоплення живописом

Потім хлопчик завів блог, аби розказувати про те, що дізнався, іншим. І назвав його «Космомакс».

Картина Максима Бровченка

Це притаманно людям з аутизмом – зануритися з головою в одну тему, скрупульозно її вивчати

Оксана Бровченко

Спершу ролики йому допомагала записувати мама, а потім навчився монтувати й публікувати сам. На карантині Макс почав малювати. Спершу пастеллю, а коли натер пальці ледь не до крові, каже Оксана, перейшов на фарби. Улюблена тема в живописі в нього – також космос.

«Коли Макс написав перші картини, я була в захваті. Але думаю: може, мені як мамі хочеться вірити, що мій син талановитий. Я показала у Facebook, і було багато позитивних відгуків. Це – його спецінтерес. Це притаманно людям з аутизмом – зануритися з головою в одну тему, скрупульозно її вивчати, перфекціонізм тут зашкалює, відточує до ідеальності», – розказує жінка.

Оксана Бровченко

2020 року в житті Оксани й Макса з’явився друг і помічник. Біл Пітерс приїхав до них зі США, коли дізнався про захоплення дитини. Чоловік – також людина з аутизмом, консультант і волонтер. Для хлопчика він став наставником, а для Оксани – партнером по життю.

«Познайомилися ми на Facebook. Макс зробив коротке відео – розповідав про космос. Біл каже: «Я хочу приїхати, хочу познайомитися з Максом!». Я погодилася. А за кілька днів він мені пише: «Зустрічайте», такий-то вагон. Тоді Макс відчув підтримку Біла і почав малювати активніше. Це дало йому великий поштовх до творчості. Біл – доросла людина з аутизмом. В деяких країнах існує така практика, як наставництво: коли доросла людина з аутизмом опікується дитиною. Він пояснює і самій дитині, і оточенню особливості людини з аутизмом, але наголошує, що всі – однакові люди, з однаковими правами. Такий наставник може бути провідником між дитиною і суспільством», – пояснює жінка.

«Дуже швидко Макс перейшов на олію, він дивився уроки американського художника Боба Росса, який помер ще в 1990-х. Але лишилися його уроки. Коли нас питають: «Хто твій вчитель з малювання?», ми сміливо кажемо, що Боб Росс», – додає Оксана.

Війна й окупація

Усі пів року він майже «тероризував» всіх: «Наближається страшна війна»

Оксана Бровченко

Макс передбачав повномасштабну війну за пів року до її початку, каже переселенка: «Ми зайшли в збройний магазин у червні в Києві. Моя дитина каже: «А продайте мені РПГ». Почали питати: «Навіщо?». Каже: «Розумієте, така страшна буде війна, мені потрібно чимось захищатись». Я не очікувала такого, і ми якось це звели на жарт. Але Макс наполягав: «Мені потрібна зброя. Якщо не РПГ, то продайте мені п’ять гранат». Усі пів року він майже «тероризував» всіх: «Наближається страшна війна». Він почав малювати страшні картини», – говорить Оксана.

Картина Максима Бровченка

24 лютого 2022 року, коли пролунали перші вибухи, Оксана з Максом були в рідному Бердянську самі. Біл за місяць до того поїхав консультувати людей в іншу країну. Хлопчик прокинувся й спокійно сказав: «Це сталося». За два дні місто захопили, почався хаос і паніка, згадує жінка. Вони прожили в окупації місяць, найскладніше було з їжею. А ще, каже, дуже страшно було за Макса – він ненавидів російських військових і міг сказати їм це просто в обличчя.

«Ми з Максом йшли вулицею, щоб знайти щось купити з їжі, полиці були порожні, з продуктами була величезна проблема… Ми йшли по хліб і побачили чотирьох російських військових. Макс каже: «Дяді, коли ви вже зд**нете?». Тоді ми говорили ще російською, зараз перейшли на українську, Макс навіть раніше за мене... Зараз я спокійно це кажу, але в ту мить я думала, що все, що зараз нас приб’ють, не питаючи. Але якось обійшлося», – згадує Оксана.

Картина Максима Бровченка

Я взяла на себе цю відповідальність – вивозити Макса в стані сну

Оксана Бровченко

Тоді ж жінка вирішила виїжджати. Аби вивезти хлопчика – звернулася до лікаря, щоб транспортувати дитину в стані сну. Розрахували дозування снодійного.

«Я взяла на себе цю відповідальність – вивозити Макса в стані сну. І цей ризик був виправданий. Коли Макс прокинувся, ми, дякуючи Богові, вже були на підконтрольній Україні території. Виїхати було важко, але ми змогли», – говорить вона.

Переселенці

Зараз жінка з хлопчиком живуть у Запоріжжі – у доволі скромних умовах. Спільний душ, невелика кімната. «Перший вагон від локомотиву» – так називає жінка свою кімнату. «Душ – по годинах, об 11-й вимикають газ. Кричать: «Вимкніть світло!». А Макс якраз ночами любить працювати. Якось ми викручуємося», – каже вона.

Картина Максима Бровченка

У маленької родини невеликі доходи. Отримують переселенські – дві тисячі на Оксану і три тисячі на Макса. Оксана зараз працює на пів ставки в театрі вокалісткою. Разом з колегою вони співають патріотичні пісні, виступають з доброчинними концертами в шпиталях для поранених бійців.

«Музика – це мій спецінтерес. Це притаманно нейровідмінним людям. У мене аутизм діагностували вже в дорослому віці», – каже Оксана.

Картина Максима Бровченка

Загалом я заробив понад 100 тисяч гривень на ЗСУ

Максим Бровченко

Що ж до Макса, то він не полишає свою творчість – малює й продає картини на підтримку української армії.

«Я продав свою першу картину за 700 доларів. Вирішив їх відправити на ЗСУ. Після цього було багато картин. Загалом я заробив понад 100 тисяч гривень на ЗСУ. Я ж хочу перемоги. Про те, щоб витрачати гроші на себе, не йдеться. Я ж хочу перемоги якомога швидше», – говорить Макс.

Хлопчик також написав свою першу книжку – «Планета А». Невдовзі вона має вийти друком. Робота, каже жінка, показує світ аутизму зсередини і знайомить читача з невідомим, дивною дійсністю «інопланетян» – людей з аутизмом, яких у книзі названо «атлантами». Їх через необізнаність бояться земляни.

Картина Максима Бровченка

Атланти – це люди, які відрізняються особливою конструкцією мозку

Максим Бровченко

Макс простими словами передає все, з чим стикаються люди з особливістю, але націлює читача на те, наскільки важливо не ображати «атлантів».

«Атланти – це люди, які відрізняються особливою конструкцією мозку. Вони надрозумні, тому навіть не знали, що таке війна, бо їм і на думку не спадало воювати один з одним», – таке пояснення знайде читач у дитячій роботі.

Сама ж книга починається з фрази: «Якщо думка народилася, то це вже існує, як мінімум, у вигаданій реальності».

Ось іще одне художнє визначення, яке Макс дає інопланетним нейровідмінним людям: «Атланти – телепати, бо розмова вголос надто енергозатратна та викликає зайвий шум. Вони не дивляться один одному у вічі, бо не хочуть прочитати душу іншої людини. Вони надчутливі до запахів, звуків, світла. На планеті А інша гравітація, тому на Землі атланти незграбні».

Наріжний камінь книги – лаконічна фраза дитини: «Просто прийміть нас такими, які ми є, і ми відкриємо для вас небо».

Макс є місточком між «світами» – нейротиповими і нейровідмінними людьми

Оксана Бровченко

«Книга «Планета А» – художня. Він написав її ще три роки тому. Як це вийшло? Влітку, щоб Макс не забув, як писати, я казала йому списувати тексти. Він каже: «А можна я буду щось вигадувати, а не списувати?». «Так, вигадуй». Приходжу з роботи, а він показує на півтори сторінки текст – про планету А. Кажу: «Цікава ідея!». «Ну тоді я буду продовжувати». Макс є місточком між «світами» – нейротиповими і нейровідмінними людьми, допомагає суспільству зрозуміти людей з аутизмом», – говорить Оксана.

«Книга – це моя гіпотеза, як на Землі з’явилися аутисти. Її зможуть почитати і діти, і дорослі», – додає Макс.

Хлопчик каже: він би дуже хотів повернутися в рідний Бердянськ, але у звільнений. Там лишилися його картини й перший телескоп.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.