Війна принесла нам втрату домівки, невпевненість у завтрашньому дні, психологічно нестабільну обстановку.

24.02.2022 нам подзвонили і повідомили, що розпочалась війна. А дитина дізналася, що війська почали заходити на нашу територію. В обід було чутно вибухи, стрілянину на Антонівському мосту. Над домом літали винищувачі, гвинтокрили. Від Волги навіть відкрились ворота в дворі. Було дуже страшно.

Найстрашніше було, коли в перші дні війни спали в підвалі гаража без світла. І приснилось, що я одна і не можу  вибратися. Таке відчуття було, що в могилі. Також дуже було страшно, коли 8 травня вийшла з тролейбуса, перейшла дорогу, а вдоль парку, на всіх перехрестях дороги, стояли військові з автоматами, військові машини і нікого не було, а я ішла на роботу з документами. Не було куди повернути, де б їх не було. Цей день памʼятаю, як зараз.

Під час окупації дитині прийшлось доглядати за бабусею, у якої трапився інсульт.

Вона лежала, а дитині прийшлось допомагати, пока мати була на роботі. Бабуся померла і ми виїхали через Василівку.

Події, які нам довелося пережити, не могли не позначитися на психологічному стані – зараз постійно родина на заспокійливих. У дитини вегето-судинна дистонія. Вже протягом пів року 

приймає заспокійливі засоби, але під час нових обстрілів у дитини повертаються приступи, їй тяжко дихати, пришвидшене серцебиття.

З гуманітарною катастрофою не зіткнулися, але з високими цінами на продукти та ліки, так. Харчі були дуже дорогі.