До останнього я сподівалась на краще. Залишалась вдома під обстрілами, не хотіла залишати рідний будинок. Стріляли дуже сильно. У магазинах нічого не було. Не працювали аптеки та лікарні. Я постійно сиділа в підвалі. Запасів продуктів у мене було багато. Знала, що мені вистачить надовго. Головне було те, що тривали обстріли. Страшно було залишитись без будинку.

Прилітало на сусідні вулиці, у мій город, але я не виїжджала. Коли надію втратила, вирішила евакуюватись. 

Зараз я живу в Павлограді. Дуже хочу повернутись додому. Сподіваюсь, що після закінчення війни це станеться.