Гапєєва Софія, 8 клас, Харківський державний музичний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гапєєв Леонід Володимирович

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я вже кілька років поспіль займаюся музикою, водночас люблю й малювання. Тетяна Іванівна - моя улюблена вчителька образотворчого мистецтва. Вона ще до початку війни привернула мою увагу спокійним характером, душевністю. Із таким настроєм вона проводила уроки з малювання та композиції вже в перші дні повномасштабного вторгнення рф. Звичайно, то було зовсім не легко. Бо ця людина на той момент перебувала не десь далеко поза межами країни, а разом із нами у рідному місті Харкові. У місті надій на швидке закінчення війни і постійних повітряних тривог.

Допомога нам була просто неоціненною! Це вже зараз я чудово розумію після життєвого переосмислення подій.

Це був березень 2022-го року, саме той момент війни з постійними обстрілами авіації, коли ми, діти і батьки, навіть без світла вдома чи при холодних батареях могли чітко знати та звіряти дні й години. Бо саме тоді стабільно відбувалися наші улюблені уроки образотворчого мистецтва. Завдяки доброзичливості, любові до професії та дітей, сучасний художник та педагог Тетяна Іванівна Коваленко створила позитивну атмосферу для кожного, хто відвідував її уроки, як у мирний час, та і під час війни.

Незважаючи на постійні вибухи, уроки малювання завжди проводилися без змін, день у день, час у час, за звичним для нас розкладом.

Особисто я була дуже занепокоєна подіями війни. Але стабільні уроки з образотворчого мистецтва робили мене спокійнішою. Це була моя маленька стабільність у цьому не спокійному житті! Бо саме Тетяна Іванівна упевнено розповідала нам про тему заняття і про прийоми композиції, про кольори настрою кожного малюнку, постійно нас заспокоювала. А настрій життя під час війни у багатьох із нас, без перебільшення, доволі часто був таки кепський… І саме ті уроки малювання перетворилися для нас на час живого спілкування! Її допомога докорінно змінила наше життя та світогляд.

Ми вже тоді поступово переставали думати про жахи війни. Хоча ми всі разом із нашою улюбленою вчителькою малювали в укриттях та коридорах.

У перші дні війни усі відчували шок і якусь дезорганізацію. І попри це, Тетяна Іванівна стала для нас дивним якорем стабільності і душевного заспокоєння. Навіть ті діти, які раніше не їздили до школи на заняття малюнку, стали долучатися до наших занять онлайн. Наприклад, моя молодша сестричка Даринка. А ще згадую про те, що в ті перші дні війни і протягом місяця наша викладачка жодного слова не сказала про оплату. Тоді був такий час, що освітній процес зазнав певної дезорганізації і невизначеності. І тоді Тетяна Іванівна займалася з нами як завжди. Але це була вже волонтерська місія з її боку. Бо вона не чекала, поки процес буде якось організовано керівництвом різних рівнів. Просто продовжувала робити свою благородну справу.

Ось так усе було. Які емоції та думки були у мене в той момент? Почуття великої вдячності. Через таку самопожертву.

Як це вплинуло на моє особисте сприйняття людяності під час війни? Чесно кажучи, я просто не думала, що таке відбувається насправді. Дива та й годі, скажете ви? Зовсім ні! Бо це абсолютно реальна історія. Ці події налаштовують вірити у кращі людські якості особистості, які несподівано розкриваються у такі не легкі часи. Після адаптації до життя в умовах війни через деякий час ми повернулися до сюжетів малюнків-інтерпретацій.

Пригадую, як темою малюнків стали згодом мрії про мир. Це ми вже трохи навчилися жити й творити в таких непростих реаліях.

Хоча насправді малювати мрії про мир в перші дні та години війни нам було дуже важко. Шок, стрес, відчай та жах, суцільні звуки війни. Постійні обстріли та бомбардування. Куди сховатися від цього жахіття? Завдяки таким мирним урокам малювання, де ми вчилися не лише малюнку, а ще й прийомам заспокоєння, водночас ми адаптувалися до цієї нової реальності. Особисто полюбляю музику та образотворче мистецтво. Займаюся малюванням на позашкільних заняттях і тепер.

А тоді, у перші дні війни такі заняття відбувалися попри сирену та повітряну тривогу, попри вибухи і не тільки…

Моя улюблена вчителька Тетяна Іванівна мужньо і креативно проводила заняття. Передавала нам цю мирну естафету творчості. Дуже зворушливо пригадати зараз, як вона перебувала саме тут у рідному місті Харкові. Досі пам'ятаю, як ми тоді у перші дні і тижні повномасштабного вторгнення створювали сюжети про мирну планету, на якій справжнє життя перемагає різні епідемії, війни та інші лихоліття сучасності.

Ви питаєте, чи був момент під час війни, коли допомога, яку я отримала, докорінно змінила моє життя та світогляд? Як це було, які емоції та думки я відчула в той момент і як це вплинуло на моє сприйняття людяності під час війни?

Отож, із задоволенням відверто відповім. Такий приклад мужнього креативного вчителювання надав мені не просто психологічну допомогу. Це також докорінно змінило моє життя та світогляд. Тоді я насправді відчула, що справжнє мистецтво існує без кордонів. Це були позитивні емоції. Ця історія сильно вплинула на моє сприйняття людяності під час війни. Адже погодьтеся, що далеко не кожен з нас готовий на такий вчинок самопожертви. Бо працювати без заробітної плати, по-волонтерські безкоштовно навчати дітей протягом місяця холодної весни та ще й під звуки війни…

Зворушлива історія. Про це згадую доволі часто. Із радістю та вдячністю. Перед цією Вчителькою з великої літери просто знімаю капелюх…

Мрії про мир досі є актуальними сюжетами в моїй образотворчості. Адже  я часто згадую про мою улюблену вчительку Тетяну Іванівну, яка змінила мій погляд на життя під час війни. Адже любов та людяність перемагають жорстокість!

Зараз, коли подумки згадаю про цю не вигадану історію мирної творчості під час війни, знову чую в рідному місті Харкові звуки повітряної тривоги. І тепер я відчуваю не страх чи роздратування, як це траплялося раніше. Бо тепер у моєму серці прокидаються ті спогади про перші дні війни.

Про мою улюблену вчительку образотворчого мистецтва. Про її креативний мужній вчинок мирної творчості. Бо вона підтримувала й надихала нас своєю любов’ю до дітей, великої та малої Батьківщини та своєї улюбленої професії. І тепер мені хочеться зобразити мрії про мир у різних сюжетах літератури, музики, сучасної образотворчості та в ефірах популяризації читання й мистецтва. Заради  нинішніх та майбутніх поколінь хочу згадати добрим словом про свою вчительку, яка дарувала нам спокій!