Шквара Дар’я, учениця 9 класу Миколаївської гімназії №25
Вчитель, що надихнув на написання есе - Прокопович Ганна Павлівна
Війна. Моя історія
Я з однокласниками йшла зі школи, обговорюючи контрольну роботу, що чекала на нас наступного дня. Як завжди, прийшла додому, виконала свою вечірню рутину та з гарним настроєм лягла спати. Але прокинулась вже від літаків. Я нічого не розуміла, в шкільному чаті написали, що занять не буде, а мати з бабусею бігали по квартирі.
Я подзвонила своєму другові запитати, що відбувається? Був дуже поганий зв’язок, тому я розчула тільки слово «війна». І тоді я остаточно зрозуміла, що коїться.
Перші місяці проходили в тривожному стані, кожен день ми чули літаки, а вночі рахували скільки було прильотів. Усе проходило нестерпно довго та важко, але я була щаслива, що маю змогу знаходитися поряд з родиною та близькими людьми. Проте в один день моє життя пронеслося в мене перед очима.
Приліт був настільки сильний, що нашу квартиру було майже зруйновано. Але найстрашніше в цій ситуації те, що я була вдома одна з малою сестрою, якій було тільки 6 рочків.
Батьки тоді виїхали забрати мою тітку. Я дуже швидко зреагувала, та ми з сестрою пішли в безпечне місце. Я її обняла так міцно, як ніколи, та намагалась заспокоїти, і в мене це виходило. Але в душі я дуже боялася за наше та родичів життя...
Літо промайнуло швидко. З часом обстріли стали звичайною справою, ми намагалися жити сьогоднішнім днем, шукати в кожному ранку щось позитивне. Поступово нам ставало все легше і легше. Взимку я зрозуміла, що нарешті отямилася і змогла відчути той спокійний стан душі, який шукала майже рік.
Я знайшла в собі сили і бажання спілкуватися з друзями, навіть познайомилася з кількома новими. Також почала активно займатися спортом, полюбила читати. Я ніколи не забуду цю війну та випробування, які вона принесла в кожен дім. Разом з тим мрію, щоб все скоріше закінчилось, та ми повернулися до мирного життя, щоб змогли сказати заповітні два слова: ми перемогли!
