Шумейко Олександр, учень 9 класу Великоолександрівської ЗОШ |-||| ступенів №2
Вчитель, що надихнув на написання есе - Шуруба Лариса Борисівна
Війна. Моя історія
Війна - це лихо, у ній страждають усі без винятку, не тільки держава, а й народ, який зовсім ні в чому не винен. Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення російської армії, я був розгублений та розумів , що війна це погано й нічого хорошого в ній зовсім немає.
Я повністю усвідомив, що почалася війна 10 березня, тоді до нас у Велику Олександрівку приїхала техніка окупантів. Ми зрозуміли, що тепер тут небезпечно, і рано чи пізно треба буде покидати нашу рідну домівку , щоб зберегти собі життя та здоров'я.
Після початку повномасштабного вторгнення моє життя дуже змінилося. Мені було страшно, тому що окупанти могли в будь-який момент прийти до нас додому й забрати мого тата чи маму. Часто ночували в підвалі, бо було чутно гучні вибухи й стрілянину . Моя менша сестра інколи не могла там навіть заснути. Через пів місяця в нас повністю зник зв'язок, бо вимкнули всі телевежі. Ми були змушені покинути рідну домівку. Нам важко, але й виїхати було нелегко.
Ми проїхали аж 9 російських блокпостів, щоб бути в небезпеці. Нас зустріли українські військові , я відразу зрадів . Потім нас прихистили в гуртожитку й допомогли оговтатись. Моя мама декілька разів водила мене з сестрою до психолога, тому що в нас були проблеми зі сном , і, на щастя, зараз уже все добре.
Я зрозумів, що мій дім був моїм прихистком і там мені добре.Тому вірю в ЗСУ й чекаю, коли вони звільнять усі території нашої держави, щоб люди змогли спокійно повернутися у свої домівки й жити щасливо. У кожного українця є своя історія про війну, кожен з них бачив цю велику трагедію, але треба не здаватися, йти вперед і боротися за свою неньку - Україну!
