Сороколєтов Роман, 10 клас, Спеціальна школа № 1 в смт. Клевань Рівненської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Прокопчук Лілія Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Минуло вже тисяча днів з початку того, як Росія повномаштабно вторглася на територію України і безпощадно почала руйнувати та вбивати. Причини незбагненні, адже я не розумію, як можна було розпочинати війну у двадцять першому сторіччі. Час, коли всі країни надають перевагу розвитку та миру, Росія вибрала шлях кривавих війн. Ще здавна вони горіли бажанням привласнити собі українські землі, проте вже у сучасному світі це мало стати фінішною лінією.

Це вже неможливо пробачити й забути. Росія вже війшла в історію, як найбільший тиран. Скільки вже людей загинуло, а скільки гине в цю хвилину - це боляче усвідомлювати.

Наші воїни, серед яких є і мої родичі, борються за Україну та її історію. Незважаючи на всі труднощі, вони продовжують незламно стояти до кінця. Поки захисники нас оберігають, проливають свою кров, ми маємо всім чим можемо їм допомагати. Це наш обов'язок забезпечити наших героїв усім. Кожен донат, кожна копійочка, кожна волонтерська справа - це все полегшить умови, в яких зараз наші мужні воїни. Приємно бачити, як українці почали допомагати один одному. Тисячу днів назад не лише розпочалася війна з Росією, а й пробудженням народу.

Хто приймає й надає допомогу переселенцям, хто захищає Україну, хто донатить - усі почали допомагати країні та її громадянам.

На жаль, я не можу сказати, що я живу у мирний час. Майже кожного дня тривоги, літають винищувачі, ракети. Вже багато років нашу землю хочуть відібрати, а людей - зробити покірними рабами. Проте у них нічого не вийшло і не вийде, адже українці - вільний народ, який має свою культуру, свої звичаї, свою історію, свою мову. Це і надає натхнення боронити землю, яку залишили нам наші пращури. І доки гаслом кожного буде - Україна, доти житиме вона у історії та у майбутньому.