Без власного транспорту вибратись з окупованої Херсонщини було дуже важко. Але залишатись там було вже неможливо, тому Іван з жінкою і дитиною виходили пішки

Я, жінка, дитина, мати – ми всі з Херсонської області, з Бериславського району. Високопільська територіальна громада, село Новопетрівка. 

Ми з дружиною жили в Новопетрівці приблизно шість років. Будинок купили. На себе не встигли переоформити, бо війна почалась. Залишилися ми без житла. Мусили виходити звідти, коли до нас зайшли росіяни.

Перший день війни був незрозумілим. Не вірилося, що могло таке статись. Була шокова ситуація. Ми не розуміли, що відбувається. У нас нічого не було. Воду з колодязя носили. Як війна почалася, нам перестали завозити продукти. Що було, тим і викручувались. Війна почалась, і нам ще дні три чи чотири хліб завозили, а потім усе припинилося. Хліба ми більше не бачили. Трохи борошна було - робили млинці, оладки, коржики. Світла в нас не стало 9 березня.

В перші дні вигребли з аптек усі ліки, і завозів більше не було, бо всі боялися їхати. Доставки взагалі не було жодної. Навіть мила не було де взяти, щоб помитися.

Війну ми відчули у березні, коли росіяни до нас зайшли в село. І ми з сім’єю пішли в сусіднє село до родичів. Звідти була можливість виїхати на підконтрольну територію, але не вийшло. Ми на три тижні там застрягли. 

Ставало все гірше, і ми з жінкою вирішили йти пішки. Пройшли десять кілометрів по дощу, по багну. Заночували у селі, звідки нас через добу переправили через річку. Вночі переправляли, тому що рашисти сказали: якщо побачать когось на воді, то будуть розстрілювати. Зрештою ми зі свого населеного пункту потрапили до родичів, а від них – у Кривий Ріг. У понеділок ми вийшли, а в середу добралися. Майже три дні. 

З сьогоднішнього дня наше село звільнене офіційно. Хоча я не знаю, куди нам повертатися, бо наш будинок розбитий. Мені місяць тому дзвонили звідти - там майже все розбите. Даху немає, вікон. Приліт був у двір, біля будинку, і тепер повертатися нам нікуди. Нас залишили безхатьками. 

Родичі всі виїхали, там немає нікого. Встигли вчасно, якщо так можна сказати. Слава Богу, всі живі та здорові. 

На роботу влаштуватися було дуже складно в Кривому Розі. Я півтора місяця їздив щодня шукати роботу. Слава Богу, влаштувався. З житлом проблеми. Оренда квартир дорога - грошей не вистачає. Жити можна, але з затягнутим паском. Дружина на групі інвалідності, дитині дев’ять років. Важко. Виплати є на оренду житла, але зараз почнеться зима, а опалення дороге. Навіть не знаю, що робити. Найбільші труднощі зараз – фінансові і з житлом. 

Хотілося б, щоб швидше стало мирно і тихо, але мені здається, це станеться не раніше ніж під Новий рік. Хочу, щоб не було війни. Це найголовніше. І щоб усі здорові були.