Панчук Анна, 9 клас
Салашівська гімназія Яворівського району Львівської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Бесага Л.І.

Війна. Моя історія

24 лютого… Війна… Страх… Біль… Відчай…Смерть… Сльози… Життя поставлено на паузу. Воно розділилося на до і після. Важко самому боротися з внутрішнім неспокоєм, депресією, панічними атаками, які накривають з головою під час повітряних тривог. Як заспокоїтися? Звідки черпати ресурси для стабілізації свого емоційного стану? Повторення фрази «Я вірю в ЗСУ» вже не працює і не допомагає. Так , я чекаю Перемоги. Так, я ще маю іскру надії десь глибоко на дні мого серця. Але чи вистачить її надовго?

Адже протягом виснажливих місяців моя психіка пережила багато стресу. Моє ментальне здоров'я різко погіршилося. Тривога сковує не лише тіло, м'язи , вона проникає глибоко в сон , у найменшу частину моєї думки.

Боляче від того, що гинуть тисячі українців, мирних жителів і ти не можеш нічого зробити. Відчуваєш себе в такі моменти спустошеним та маловартісним. Війна- це хвороба. Війна- це голод. Війна- це смерть. Ці слова паралізують мозок, не дають жити повноцінно, атакують і атакують свідомість. Як вийти з цього стану?

Потрібно вчитися приймати реальність війни та її жахливі наслідки. Потрібно конвертувати свої ще невичерпані сили в діяльність. Позбутися відчуття невизначеності та вступати в боротьбу, результативну боротьбу.

Треба дати собі чесну і відверту відповідь на просте запитання-: що я можу зробити задля Перемоги? Напевно , мій фронт сьогодні – це школа, навчання, освіта.

Як казав один мудрець « Живи, ніби завтра помреш; вчися, ніби будеш жити вічно». Тільки розумні, витривалі, загартовані, справжні патріоти здатні виграти цю війну. Ми маємо розуміти, що окрім зовнішнього ворога ми маємо справу з «внутрішнім», який ще підступніший, ще нахабніший, ще агресивніший.

Тільки любов здатна перемагати…