Побідаш Алеся, 11 клас, Харківський ліцей мистецтв №133

Вчитель, що надихнув на написання — Олійник Вікторія Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це не просто конфлікт, це глибокий удар по долі кожного з нас. 1000 днів війни в Україні стали для мене не лише часом страху та невизначеності, а й періодом глибокого осмислення та трансформації. Мій шлях у цей складний час — це не тільки особисті переживання, а й спостереження за змінами, які відбулися в суспільстві та в мені.

Коли війна розпочалася, я відчувала страх. Як багато людей, я спочатку не могла усвідомити масштаби того, що відбувалося. Перші дні були заповнені новинами, які сприймалися, як фільми жахів, і я намагалася знайти способи підтримати себе, хоча часто відчувала потребу в підтримці. У ці дні зрозуміла, що інформація — це наш головний ресурс. Я почала активно слідкувати за новинами, шукати перевірені джерела, обговорювати ситуацію з друзями. Це допомогло мені залишатися на зв'язку з реальністю та зрозуміти, що відбувається.

Пізніше була вимушена виїхати за кордон. Там я долучалася до волонтерських ініціатив, допомагаючи збирати гуманітарну допомогу для тих, хто постраждав. 

Кожен пакунок, який ми формували, був не лише матеріальною підтримкою, а й символом надії. Я побачила, як люди готові віддавати час, сили та ресурси для спільної мети. З друзями та близькими мені людьми ми ділилися переживаннями, розраджували один одного. Проте

спілкування було лише в онлайн форматі, бо ми не мали змоги зустрітись. Але я розуміла, що в такі часи важливо не замикатися в собі.

Протягом цих 1000 днів війни я переживала моменти безвиході. Були дні, коли здавалося, що нічого не зміниться, і ми завжди будемо жити в страху. Але потім приходили новини про маленькі перемоги: звільнені території, підтримка з-за кордону, активізація зусиль на всіх фронтах. Це нагадувало мені, що боротьба триває, і кожен наш крок важливий.

Таким чином, мій шлях у ці 1000 днів війни був нелегким, але він навчив мене цінувати прості речі: радіти кожному новому дню, цінувати людей навколо та розуміти, що навіть в найтемніші часи можна знайти світло. Я вірю, що наша боротьба недаремна, і ми, як народ, зможемо вийти з цієї війни сильними, непереможними.