Шаповалова Рената, 11 клас, Рівненський кооперативний економіко-правовий фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Юсин Інна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни - це період, який змінив життя кожного з нас. Для мене цей шлях був непростим. У результаті повномасштабного вторгнення рф в Україну життя змінилось і в моєму рідному, маленькому селі Семенівка, яке знаходиться на півдні України в Херсонській області. Це одна із перших областей, яка опинилася під ворожою навалою та окупацією російських військ.

Семенівка зараз переживає тяжкі часи  і дотепер знаходиться під контролем рашистів.

До окупації семенівці жили мирним, спокійним життям, і навіть ніхто не міг уявити, що війна прийде до їхніх тихих вулиць і домівок. Мій шлях крізь ці 1000 днів війни почався з того, що у ніч 24 лютого 2022 року ми почули перші вибухи, які прокотилися околицями наших вулиць. 

Незабаром люди зрозуміли, що відбувається не просто політична криза, а повномасштабна війна.

Йшли перші дні окупації… Вулиці спорожніли, на обличчях людей з’явився страх: заїхали ворожі танки, броньовані машини, розпочались обшуки у будинках мирних жителів. Ми щоранку прокидалися не від променів сонця що заглядали у віконце, а від звуків вибухів, шуму гвинтокрилів, що літали над нашими будинками. Протягом трьох місяців моя родина жила в постійному страху, невизначеності і з вірою про швидке звільнення нашого краю.

Знаходитися поряд з окупаційними військами ставало все нестерпніше, тому ми прийняли важке рішення покинути свій дім і виїхати на підконтрольну територію України.

Мій шлях, як і шлях багатьох херсонців, був повен болю, страху та пронизаний невпевненістю у завтрашньому дні. Але водночас заряджений вірою та стійкістю нашого народу. Херсонська область, яка до війни славилася своїми родючими землями і гостинними людьми, була перетворена на зону бойових дій. Багато міст і сіл одразу стали окуповані, і лише завдяки зусиллям української армії частину території вдалося звільнити. Я згадую ті дні очікування звістки про звільнення Херсону, яке стало символом незламності. Пам’ятаю обличчя місцевих мешканців, які попри всі труднощі, допомагали один одному, підтримували армію і боролися за кожен клаптик рідної землі. 

Їх мужність і рішучість стали натхненням для всіх, тому я вірю, що моя мрія обов’язково стане реальністю , і я зможу повернутись до рідного будинку, посидіти у своєму садочку, про який так дбала мама. Міцно обійняти своїх бабусю та дідуся…

1000 днів війни - це три роки боротьби, втрат і надій. Окуповані міста, зруйнована інфраструктура, численні жертви серед мирного населення – це стало нашою реальністю. За ці 1000 днів ми ще більше навчилися цінувати життя,  підтримувати один одного і вірити в перемогу , навіть коли здається, що світ занурений у темряву. Мій шлях такий, як і у багатьох нескорених українців, шлях тих, хто не здався і не здається,  хто вірить в перемогу і у краще майбутнє України. І я впевнена, що разом у нас  вийде вибороти нашу незалежність!