Панчук Олеся, вчитель, Комунальна установа "Глибоцький центр професійного розвитку педагогічних працівників"

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

За кілька днів до того попросила свого священника порадити молитву за мир, хотіла разом з колегами на роботі звернутись до Бога спільною молитвою. НЕ ЗНАЛА, ЩО БУДЕ ВІЙНА. Вранці чоловік сказав, що почалась війна…Сприйняла це, як кіношну фразу. Це відчуття досі не покидає. Так не може бути. Вранці 24 лютого 2022 року збиралась на роботу, розуміючи, що колектив чекає, і що треба чітко відповісти на їх питання: «Що робимо»? Щоб не шукати відповідь на це питання без відповіді, вирішила йти найлогічнішим шляхом: будемо працювати на Перемогу. Будемо плести маскувальні сітки. Керуючись інтуїцією і уявою, зібрала з шаф речі темно-злеленого, чорного, оливкового  кольорів (все, що нагадувало маскування у лютневому ландшафті (дивилась у вікно).

Тоді дорогою на роботу купила в господарському магазині пакунок з огірковою сіткою (70 гривень)))). Їхала на роботу «впевнена, озброєна і підготовлена». Хоча один лиш Бог знає, як було страшно.

Розтягнули ми сітку між двома бібліотечними виставками, розрізали мої сукні і скатерки, і почали щось плести. Тоді ж, 24 лютого вранці мій Панчук пішов до військової частини і став до лав ТРО ЗСУ. 24 лютого Світлана Іллівна зустрілась з головою. Запропонувала  створення волонтерського штабу, якоїсь спільної координації, пропонувала допомогу освітян. Він підтримав ідею і сказав: “Створюйте і очольте волонтерську роботу, організовуйтесь”. Вона запросила до такого координаційного  штабу  мене, Оксану Меленко, Оксану Стрельчук, Лесю Чубрей. В той же день Світлана Іллівна створила вайбер – спільноту “Спільно”, де ми уп'ятьох узгоджували наші дії, розбирали перші списки від військових… Шукали кружки, рукавиці, шкарпетки, в Інтернеті гуглили “що таке розгрузка, підсумок”, чи   “як пошити балаклаву, плащ-палатку”…

Паралельно Оксана Меленко створила вайбер – групу "Глибока в дії". Сотні глибочан почали спільно діяти на допомогу армії . На одну з перших від Глибоцької громади машин для форонту 50 тисяч гривень дали освітяни Глибоцької ТГ зі своїх профспілкових внесків.

Часом у березні у нас у центрі ПРПП було і сто людей одночасно. Мовчки приходили і ставали до роботи, гріли собі чай, хтось приносив печиво, тихо їли і продовжували різати, плести, в`язати, шити…. Наймолодшим волонтерам ми пов`язували “відзнаку волонтера”, синьо-жовту стрічечку, яка сьогодні стала символом незламності українців.

До сліз доводили бабусі, які приносили нам відрізи тканин на спідниці, чи вельветик на халат… з запитанням: “Це треба? (на сітки маскувальні)… ” Я казала, що все треба, бо розуміла їх бажання допомогти.

Коли в одній з груп з`явилось оголошення, що нам потрібна резинка (для бафів), увечері, коли вже всі розійшлись, а я прибирала трохи  у центрі, піднялась бабуся (продає на базарі у Глибоці нитки-голки-резинки), простягує мені моток резинки, задихалась під маскою (бо ж третій поверх, ще й поспішала) зі словами: “Казали, що вам треба…” Це був момент, коли мене накрило по-серйозному… добре, що не було нікого.

А далі якось закрутилось, наче само по собі: хтось ніс речі зеленого і чорного кольорів, хтось їх різав, хтось плів…

Моя функція звелась до забезпечення: треба сіток-обдзвонила школи, передали всі футбольні і волейбольні сітки (ДЯКУЮ, навіть не знаю, з яких це шкіл); треба тканину (спочатку-чорну, потім зелену, потім пісочних кольорів, хакі) – бігаю, шукаю, приношу; треба бафи (що це таке?), далі-з чого його робити, далі-гуманітарка, тканини, рулони фліса, далі-швейні машинки, треба резинки, липучки, фастекси, карімати, фліс, кордуру, плащову тканину, утеплювач на каримати, резинки, тканину, нитки, ремонт машинок…тканини, мішковину, сітки…

Списки з передової – окрема тема. На нараді оперативного штабу чую: треба їжаків. (думаю-навіщо?) потім чую: сьогодні хлопці варитимуть їжаків… (думаю-якийсь трешняк)))) іду гуглити, розумію, що це, сміюсь.

Весь березень була гостра потреба в ліках. Бігла в аптеку, купувала, передавали. На початку березня син колеги вирішив йти на війну. Потрібен бронежилет, тепла форма, балаклава, аптечка, ліхтарик, павербанк, рація, і все таке… За кілька годин все було. Так це працювало тоді, в березні 2022 року. Просили плівку. Чорну і прозору (мабуть, для облаштування бліндажів). Оголошення пішло в глибоцькі вайбер-групи. Помічаю, що на наш третій поверх чоловік тягне рулон плівки! Великий і важкий. Каже: вам це треба? Звичайно треба! (берем рулон і несемо його вниз, бо звідти вантажаться машини на фронт). Цей же глибочанин кілька днів по тому забігає до нас із тисячею гривень у руці: беріть, бо я вже воювати не можу, а їм там треба помогти!

Так у профспілці з'являється волонтерський конверт. Хтось приносить туди гроші, хтось бере на потреби. Так цей конверт працює і досі.

Просили все. Особливо-рукавиці, шкарпетки, взуття, металеві кружки. В ті дні металеві кружки неможливо було купити. Якщо десь і було кілька штук з неякісного китайського тонкого металу, що прогорав після першого чаювання на вогнищі, то за них правили, як за золоті. На чергове оголошення у вчительських групах відгукнулась завуч школи в Тереблече, дружина військового. Передала в глибоку цілий скарб: 20 металевих кружечок! Невеликих і не нових, але як ми зраділи!

Ще одна потреба виконана…В ті дні і справді щастя приносила лише можливість закрити якусь із потреб.

В березні Руслан зі Світланою буквально «повитягували» діток-переселенців з їх нових сховищ у лікарнях, школах і садках Глибоки. Щодня протягом двох місяців вони проводили для дітей активності, цікаві заняття. Було створено пункт психологічної підтримки і допомоги. Це був місяць неймовірного єднання, піднесення, спільної праці.

Наші хлопці вирішили піти до війська. Андрій і Руслан стали вояками 81 ДШБ. Місяць інтенсивної підготовки – і вчорашні педагоги вже десантники… Кілька місяців на передовій у зоні активних бойових дій. Весь цей час ми підтримуємо їх, як уміємо. Далі людей доброї волі, волонтерів ставало все менше, на поверсі ставало все тихіше. Прибрали конференц-зал, відновили семінари.

Волонтерити приходить близько 20 чоловік: найстійкіших, тих, у кого вже виробилась внутрішня потреба працювати на Перемогу.

Паралельно з основною роботою і волонтерством допомагала моєму Панчуку облаштовувати побут для новоствореного батальйону тероборони ЗСУ: понад 500 захисників України потребували облаштування побуту, харчування, найнеобхідніших речей. Матраси, подушки, ковдри, бойлери, генератори, чайники і ліхтарики,-телефонувала до директорів шкіл, садочків. Спільними зусиллями все вдавалось. Березень був шоковим і продуктивним для кожного з нас.

Зустрічала квітами і на колінах Глибока своїх Героїв, що полягли на війні. Плакали всі разом. І раділи всі разом кожному повідомленню, кожному успіху, кожній світлині з війни.

Так і рухались в бік Перемоги, так рухаємось і тепер!