Мельничук Микола, 1 курс, Галицький фаховий коледж імені В'ячеслава Чорновола 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Безкоровайна Марія Любомирівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Ну ось і все...

Його вже бій скінчився,

Назавжди повертається додому

На щиті...

І мокрий сніг поміж машин крутився

Сумний кортеж і вулиці

Напівпусті…

В дворі бешкетували хлопчаки,

Малі, веселі, галасливі шибеники

Грались…

За мить навколішки на тротуарі всі

В багнюку мовчки стали —

Не змовлялись…

А біля них старенька літ вісімдесяти,

Також на землю з смутком опустилась,

Текли їй сльози, шепотіли щось вуста тонкі,

За його душу щиро так молилась.

Хвилина... дві… і вже кортеж сховався,

І вулиця знов стихла,

У журбі…

А як старенькій знов на ноги звестись?

Без палички - ніяк, роки уже не ті

І враз малі ці, не промовивши ні слова,

За руки бабцю-і на ноги підняли,

Швиденько паличку з землі подали

І в двір, де грались, знов собі пішли.

А я стояв, як вкопаний,

завмерлий посеред вулиці у пустоті німій

І вчинок їх, звичайний,

незвичайно на мені свій відбиток залишив.

Війна триває, й повертаються Герої

У наше місто часто на щиті,

Та в пам'яті моїй закарбувались троє

І та бабуся у тужливій самоті.

У цьому вчинку все: повага і подяка,

І допомога, і турбота, й людяність, і доброта

Не знаю я імен тих хлопчиків, ані Героя,

А спогад до них часто поверта...