Рябченко Ксенія, учениця 9 класу Височанського ліцею з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Димитричак Степанида Олексіївна

Війна. Моя історія

Війна... Скільки ж жаху, страху, смерті та жорстокості у цьому, здавалося  б, звичайному слові. Але ні , це зовсім не “звичайне” слово, а дуже й дуже страшне. Ніколи і нікому я не побажаю дізнатися на власному досвіді, що ж це таке. Війна — це  завжди страшно, постійно безліч невинних жертв, зруйнування та хаос. І українцям довелося зіткнутися з цим кошмаром.

24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення РФ на територію України. Цей день запам’ятався багатьом людям, який вони навряд чи забудуть. З тих пір пройшло півтори роки. За цей час загинуло багато людей, було зруйновано купу будівль, поламано мільйони життів.

Про цей жах я дізналася в той же день, від мого батька. Тоді я навіть не могла подумати, в що це все обернеться. Той день був для мене цілком  звичайним. Можливо, я просто не могла, чи не хотіла вірити в те, що в моїй країні почалася війна. Мені пощастило жити на території, де все тихо та спокійно, але ж це не значить, що всі так живуть. Моє серце та душу розриває просто на шматки від думки,  що зараз, коли я можу спокійно спати, їсти, вчитись чи просто слухати музику, хтось вмирає, ховається в бомбосховищах, відчуває біль та панічний страх.

Мені навіть страшно подумати, як це — опинитись на місці цих людей. І хоч я не відчуваю всього цього на собі, я прекрасно знаю, що таке переживання та страх за життя близьких і рідних людей.

Мої бабуся з дідусем, які живуть в Запоріжжі, і як ви, мабуть, знаєте, там на сьогоднішній день досить небезпечно, постійно розповідають про те, що там відбувається. Тому я дуже за них хвилююся. Кожен день я з великим нетерпінням і переживанням чекаю від них дзвінка, чекаю тієї миті, коли знову зможу почути їх рідні голоси. І кожен раз боюся, що це буде наша остання розмова. Вони нам розказують про постійне лунання сирен, голосні вибухи, про переживання та паніку усіх довкола.

І це просто кошмар. Просто жах, що люди, невинні та звичайні люди, не можуть спокійно жити. Постійно є якась загроза, але найбільша — це війна. Дуже важко жити з думкою, що в будь-яку хвилину тебе і твоїх близьких може не стати.

В такій атмосфері психіка людей ламається. Люди просто не можуть нормально жити. Найбільше — це, звісно, впливає на дітей, які ще  багато не розуміють, в яких нахабно і жорстоко забрали дитинство — найкращу пору. Жахливо, коли маленька дитина, замість того, щоб бігати на вулиці, розважатися на дитячому майданчику, уже вчить правила того, як себе поводити під час тривоги.

І в такий час як ніколи — треба об’єднуватися. Треба це зробити, бо ми один народ, якому загрожує ворог. Ми — українці, а значить незламні духом, і ніхто, ніколи нас не підкорить своїй волі, не зламає нас!

Раніше я ніколи не цікавилася новинами, патріотичною музикою, українськими фільмами та книгами. Але тепер я чітко розумію, як сильно потрібно відроджувати нашу культуру, наш народ, звичаї, традиції та мову. Тому, що  зараз, в цей небезпечний час, коли ніщо не постійне, ми повинні знати і пам’ятати, хто ми є. А ми — українці! Наш народ повинен об’єднуватися, любити один  одного, ставати більш патріотичними і робити все задля нашої Перемоги та світлого майбутнього.

Тому що ворог намагається всіма способами заморочити нам голову, пересварити нас, переконати в тому, що насправді винні не вони. Вороги хочуть дати хибну інформацію, зробити так, щоб ми засумнівались в владі, у військових, одне в одному. Вони хочуть проникнути в наші голови та будинку, під виглядом простої музики, кліпів чи фільмів. А потім ворог вже прямо почне насаджувати нам те, що їх перемога буде кращим варіантом, і те що в нас нічого не вийде.

Проте — це не так. Ми ніколи не здаємося і не відпускаємо, бо ми незламна нація та держава. Ми є воля та свобода, сила та лють, любов та краса. Ми — Україна!

Я вірю, що скоро на нашій землі,

Сонце засвітить, подують вітри,

Проясниться небо, зростуть колоски,

І мир запанує в країні моїй.