Чурашева Анастасія, 14 років, учениця 9-Б класу школи №51, м. Дніпро

Вчителька, що надихнула на написання - Беркут Юлія Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна… Я прокинулась о 5 ранку через метушню батька, сльози молодшого брата, а мама складала документи та речі. Моє питання: «Що трапилося?». Відповідь мами була короткою, але разючою: « Розпочалася повномасштабна війна».

Доля … Декілька тижнів тому відсвяткували мій чотирнадцятий День народження. Я – звичайний підліток, який зранку хоче довше поспати, спілкуватись з подругами, побайдикувати. І я мушу усвідомити, що початок війни це: тато залишає родину – встаючи на захист батьківщини, матуся левову долю часу проводить на роботі та в родинних клопотах. Яка доля чекає на нас з братом попереду? Ще вчора, 23 лютого, хотілося вимолити в мамусі дозволу, щоб не йти до школи, бо не виконано якесь завдання. До школи не пішла. Та на жаль більше й не ходила у наступні місяці після тих подій.

Тата, з того часу майже не бачила, і це мене надзвичайно бентежить. Чимало звичних речей стали відтоді незвичними та неможливими.

Моя життєва позиція – перегляд новин, як життєва необхідність для розуміння ситуації в країні. Так, життя родини розділилось на «…До…» та «…Після…»

Родина – тільки дякуючи нашим мужнім захисникам, виваженим діям керівників усіх виконавчих органів, теплоті моїх рідних та близьких - тримаємося. Продовжуємо переховуватись від вибухів в укритті. Ми з братом навчилися відрізняти звуки про літаючих повз ракет та винищувачів, мамин погляд, коли дуже стурбований.

Постійний страх переслідує. Страшно навіть вийти за паркан будинку, щоб вигуляти собаку. Страх не минає.

Понад усе вражає єдність та неабияка підтримка, а також взаємодопомога від незнайомих людей в такий складний для всіх час. Я вірю, що ми обов’язково Переможемо! Я прошу Бога зупинити цю страшну війну та повернути кожного татка живого з цього пекла.