Кліщ В'ячеслав

7 клас, Широківський ліцей Скадовської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Дорошенко Юлія Сергіївна

Конкурс есе "Війна. Моя історія"

Мама плакала. Я прокинувся, мама плакала і я дізнався, що почалася війна. Повз наше село йшли колони ворожої техніки.

До Криму 50 кілометрів, тому вже через декілька годин ми вперше побачили автівки з Z. Так почалося наше життя в окупації. Страх. Обшуки. Арешти. Кадирівці. Блокпости і комендантська година.

Ми чули, як до останнього боронили Антонівський міст наші воїни. А потім наш батюшка бив у дзвони, бо Херсон окуповано і обіймався з російськими вояками.

Порожні вулиці. Порожні полиці у магазинах.

Вдруге так сильно мама плакала, коли дізналася, що окупанти відкривають школу і п’ятеро її колег погодилися да співпрацю Її родичі і друзі. Із мого села почали виїжджати цілі родини.

У кінці вересня ми зібрали все своє життя у три валізи і вирушили у далеку дорогу.

П’ять днів росіяни нас тримали під відкритим небом на кордоні, ми були застуджені і голодні. Цей жах я не забуду ніколи. Пропустили лише тоді, коли почали помирати люди у черзі.

Тепер я живу у Естонії. В маленькому містечку. Ми тут у безпеці. Але я хочу додому. Всі хочуть додому. Мріємо про наше море, Скадовськ. Хочемо побачити друзів. Піти до рідної школи.

Там в окупації залишилося дуже багато хороших людей, які усім серцем люблять Україну і мріють про перемогу. Там мої бабусі і дідусь.

Там мій велосипед і коти. Моя кімната.

Щодня я намагаюся уявити перемогу і не можу. Мама каже, що всі будуть радіти і плакати. Я не розумію, чому люди будуть плакати. Я точно буду радіти. Збирати речі. Телефонувати друзям.

Сподіваюся, що скоро наша мрія про перемогу обов’язково здійсниться.