Мальована Поліна

9-А клас, Одеський ліцей "Фонтанський"

Вчитель, що надихнув на написання есе: Шумовецька Інна Миколаївна

Конкурс есе «Чому бути українкою – це моя суперсила»

Я - українка ! Може, це й дивно звучить, але я відчуваю, що бути українцем - означає мати суперсилу духу і волі…

Саме тепер, у ці нелегкі роки війни, я чомусь багато думаю, мрію і хочу сказати, що жодна війна не здатна здолати живий дух, ту суперсилу, яка наповнює мене ще однією можливістю пізнати саму себе, долучитися до світової культури… Моя суперсила бути українкою надихає мене на перемогу в усьому, за що б я не бралася.

Ідучи на тренування чи гуляючи біля моря, крокуючи до школи чи малюючи щось для душі, кажу собі: « Я - українка ! Я славлю свою країну , бо люблю її понад усе!»

Від самих першопочатків до сьогодення наша історія пов’язана з боротьбою за права, волю, свободу! І ми, молоді, розуміємо, що зараз найбільше прагнемо того, чого й дорослі. Перемоги! Я впевнена, що наближаю цей жаданий час своїм скромним внеском у навчанні, у благодійних акціях, толерантному ставленні до однолітків, любові до своєї родини, її традицій, звичаїв. Я підтримую рідну Україну в усьому, намагаючись із совістю виконувати те, що в моїх силах на часі. І це є здобуттям знань, щоб у майбутньому бути корисною любій Україні. Довелося мені з сім’єю перебувати і за кордоном у ці страшні часи, та я тепер знаю точно, що кращого місця на планеті нема!

Усе частіше мої роздуми схожі на гусей - лебедят з підпаленими білими крильми… Так, це війна плюндрує моє рідне місто - Одесу, руйнує мрії, завдає болю…

Як же хочеться розмалювати оті укриття, куди українські діти повинні спускатися на уроки під час повітряної тривоги, всіма кольорами райдуги, земними і неземними квітами, і сонечком, і навіть дощами, благодатними та життєдайними!

Я ще тільки дев’ятикласниця, але ця війна мене вже навчила по- дорослому ставитися до багатьох проблем, питань, усього, що зараз відбувається з нами…

Сигнали повітряної тривоги, вибухи, гіркі новини - і серце твоє вже стукотить так, що ти чуєш його биття. Але я - українка і сповнена суперсили у витримці, у волі, у характері, який вже загартувався до багатьох перешкод і сприйняття інформації, і це дає мені право сказати на увесь світ: «Люди! Зупиніть смерть, руїни, страхіття війни». Мабуть, це жахливо, коли таке доводиться говорити дітям…

Хочеться спокійної музики, гарних емоцій, краси весняних квітів і барв осені, салюту миру, щасливого сміху. Та усю цю чудову гармонію заливають сіро - чорні фарби, вибухи страшних салютів, плач матерів і дітей…

Боже милосердний, упорядкуй усе на моїй землі! Благаю. Молюся. Вірю. Суперсила національного коду нації тримає мене та моїх однолітків на ногах під звуки розриваючих душу сирен і голосних вибухів… Я іду впевнено назустріч здоровому глузду, щасливому майбутньому, бо усвідомлюю себе частинкою України, що боронить свою територію, дитинство і старість. Отак розмовляю і вголос, і подумки… Хто почує мене? Хто зрозуміє ще не досвідчену дівчину, яка може помилятися? Радію сонцю, плескоту морських хвиль, стривоженому чаїному крику, іду благословенною і скривдженою землею. Крик чайки… Повітряна тривога… Звук вибуху… Іду далі, бо суперсила тримає мене, а внутрішній голос шепоче: «Ти - українка ! ..»