Стоянова Вікторія

10 клас, Задунаївський ліцей з початковою школою та гімназією Арцизької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Стоянова Марина Миколаївна

Конкурс есе "Чому бути українкою – моя суперсила"

24 лютого 2022 року – це дата, яка стала точкою відліку нової реальності для України. На нашу землю прийшла війна. І ця війна торкнулася кожного, вона кардинально змінила життя багатьох людей. Однак український народ зміг об’єднатися у своєму захисті від ворога і хоробро боронить свою країну.

Я пишаюся тим, що я є частинкою цього народу. Я пишаюся тим, що я – українка. Я належу до нації, яка сміливо виборює уже стільки століть своє право бути вільними і мати свою державність.

На жаль, найбільш приголомшливим є той факт, що сьогодні проти нас веде війну народ, який називав себе «братнім», з тією самою православною вірою, що й у нас; народ, якого з багатьма українцями поєднували родинні та дружні зв’язки. Сьогодні ця війна – братовбивча.

Але я знаю, ми – українці – сильні та незламні. Ми вистоїмо, і ми переможемо! Адже ми захищаємо важливі для кожного речі: свою землю, своїх дітей, свою культуру, і головне - нашу українську ідентичність.

Кожного дня я молюся за наших українських воїнів, я прошу Бога, щоб кожен батько, син, брат повернувся живим додому.

Кілька разів на тиждень по 2-3 години ми з друзями плетемо маскувальні сітки, плетемо з любов’ю та надією, що вони гарно маскуватимуть і тим самими оберігатимуть наших українських захисників.

Уже не раз у ліцеї проходив збір речей, необхідних нашим воїнам на передовій, і я була щаслива, що змогла передати їм теплі речі, шкарпетки, печиво, солодощі, напої, засоби гігієни. Важливими є і благодійні акції, які проходять у ліцеї і кожен учень може до них долучитися. Це такі акції як «Разом із ЗСУ до перемоги», «Зігрій захисника», «Ангели для Янголів»; учні у ході таких заходів малюють малюнки й передають їх воїнам, роблять для них сердечка, амулети, обереги. Частина поробок пересилається на передову, частина продається, а гроші знову ж ідуть на допомогу ЗСУ.

Цього вересня наш ліцей доєднався до всеукраїнської акції «Замість квітів – донат для ЗСУ». Учні ліцею не дарували квіти учителям, а приносили і здавали кошти, які потім були передані на купівлю дрона, якого потребували наші захисники на передовій.

І від думки, що цей дрон потім став очима й вухами наших воїнів, допомагаючи зберегти їм життя, на очі навертаються сльози, а в душі виникає щемливе відчуття. Бо життя кожного з них – безцінне. Вони на передовій стоять за нас, а ми – їх сила у тилу.

Я пишаюся тим, що я – українка, що живу на цій Богом нам даній прекрасній землі. І ця земля просякнута кров’ю і потом моїх пращурів. З молоком матері я увібрала прагнення до свободи. Вивчаючи українську історію, я пройнялася повагою до кожного, хто мечем, кулеметом або словом боронив свій народ. Я пишаюся українцями – такими трудолюбивими, доброзичливими, співучими та красивими душею. Я пишаюся тим, як сьогодні Україна гідно відстоює свою незалежність, і ніколи не намагалася захопити інші народи. Я пишаюся тим, що сини моєї країні – це справжні герої, здатні віддати життя за свободу та благополуччя країни. Я вірю, я знаю, що ця війна закінчиться, все погане мине, і наша квітуча Україна стане іще кращою! Так і буде, тому що добро завжди перемагає зло!

Я – українка! І я пишаюся цим! Усвідомлення того, що ми пережили за півтора року і як ми вистояли – дає незламну віру в самих себе, у свою армію, у свій народ. Такий народ як наш – обов’язково переможе і збудеться пророцтво великого Кобзаря:

І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.