"Проміжки між вибухами здавалися вічними"

Тищенко Богдан Валерійович, учень Міловського закладу загальної середньої освіти, с. Мілове, Луганська обл.

Конкурс есе "Один день"

Перші дві світові війни забрали життя близько 120.000.000 чоловік. Різниця всього в 25 років - неймовірне потрясіння для тодішнього населення всієї планети.

Як би там не було, вважаючи, що серйозні військові конфлікти в наш час вже неможливі, а «в війнах майбутнього люди брати участі не будуть», ми припустилися фатальної помилки, що коштувала нашій країні не тільки територій, неймовірних грошових витрат, а й життя мирного населення, яке ми так наполегливо намагалися захистити.

Мені було майже 8 років, коли Росія вступила в гібридну війну з Україною. Я не можу точно пригадати коли саме я дізнався про те, що на нашій землі знову гинуть люди, але я точно пам'ятаю почуття подиву і нерозуміння того, що відбувається навколо мене. Спочатку була Революція Незалежності, коли спроби спецназу розігнати мітинги людей, незадоволених тим, що відбувається в їхній країні, привели до падіння уряду Азарова.

На тлі серйозних протистоянь в центрі держави, по телевізійним каналам почали надходити повідомлення про «зелених чоловічків», які окупували територію Криму. Вперше була застосована тактика гібридної війни, коли Російська Федерація до кінця відмовлялася визнавати факт свого втручання. Незабаром, використовуючи іншу тактику, але ту ж стратегію, в руки російських завойовників потрапила частина території Донбасу. Саме в такі моменти ти розумієш, що голосніше за всіх кричить саме злодій.

Українці розділилися на два табори: перший, довірившись російській пропаганді, звинувачував в тому, що відбувається в першу чергу Україну. Зараз така позиція може здатися трохи дивною, особливо з огляду на наступні фактичні визнання російських політиків в чистокровній ненависті до України і бажання захопити й інші її території, але тоді, з огляду на тиск, з яким російська пропаганда втовкмачувала цю думку, багато хто дійсно міг повірити в подібне. Від невеликих сіл, до міст-мільйонників, не довіряючі українському уряду, люди виходили на мітинги з метою показати свою схильність до Росії. Другий табір звинувачував в тому, що відбувається російську сторону, приписуючи їй невиконання норм міжнародного права і згадуючи і інші акти збройної агресії «миролюбних росіян» до сусідніх держав.

Так, в той час, як на сході України йшли реальні бойові дії, суперечки і розбіжності підривали країну зсередини. Я пам'ятаю, як люди буквально боялися обговорювати цю тему в суспільстві: занадто висока була ймовірність посваритися, так і не прийти до спільної думки. Інформаційні вкидання тільки підливали масла у вогонь. Банально йдучи по вулиці можна було відчувати весь цей накал, до якого був доведений народ.

До нашого селища війна дійшла не відразу. У той час, як на території Донбасу вже на повну силу йшли бойові дії, і сотні людей віддавали свої життя за ідеологію, наша війна обмежувалася лише розбіжностями в суспільстві.

Живучи в прифронтовому селищі на кордоні з Російською Федерацією, ти ніколи не можеш бути впевнений у власній безпеці. Сьогодні до тих вибухів відносяться лише як до гірких спогадів, але ж напередодні тієї страшної ночі, могли ми чекати подібного? Зброя, техніка і способи ведення війни змінюються, але її жахи завжди залишаються колишніми, а її ціна завжди буде незмінною - це завжди будуть людські життя.