Мені 47 років, 20 з них я пропрацювала інженером з охорони навколишнього середовища на Енергоспецсталі в лабораторії.
24 лютого прокинулася від того, що бахнуло. Зрозуміла, що це буде війна. Ну і все: далі - паніка і все інше.
Наш дім знаходився біля СБУ – туди був один з перших прильотів. Це було дуже страшно, і дуже я боялась, щоб не почалося, як в Маріуполі.
Нам пощастило - ми виїхали швидко. Приємно мене вразили люди в Дніпрі. Дуже гарні люди. Співчувають, і завдяки їм в мене є житло і робота, всі один одного підтримуємо.
Сім’ю нашу розбило на запчастини: один там, другий там, третій - там. Тому якось спілкуємося по телефону, по вайберу.
Я думаю, війна закінчиться наступної весни, але хотілось би раніше. Повернуся додому і буду відбудовувати рідний Краматорськ.
