Перший день війни був страшний, який же ще? Усі були шоковані, коли почули, що війна почалася. 

Проживаю я Херсонській області. Слава Богу, нам дуже допомагають: і воду качають генератором, і продуктами підтримують. Дуже дякуємо всім. Продуктів вистачає, і паливо нам завозили, і дрова. Не знаю, як в інших, а в нас із цим нормально. От тільки з лівого берега нас обстрілюють. 

Б’ють нас сильно, від цього і шок. Навіть до мене залетіло. Вікна винесло, дах побило. Я була в кімнаті, і навіть не знаю, як мене не зачепило. Тепер боюся всього. 

Шокує, звісно, що гинуть хлопці. Моєї племінниці чоловік загинув біля Бахмуту. Тяжко навіть назвати подію, яка може зігріти душу. От коли наші відбивають території і б’ють рашистів, тоді я радію, і на душі стає тепліше. 

На родину війна вплинула дуже тяжко. Одна тітка померла, потім друга… Вони були старі. Ми вивезли їх у Кривий Ріг, а звідти в гробах привезли. Ми всі перелякані, вже моральні інваліди.

Мрію дожити цілою до кінця війни, і щоб в Україні все було добре, справедливо. Щоб не дарма хлопці загинули. Щоб не було корупції. І ті хлопці, які зараз нас захищають, потім не просилися на роботу до олігархів, які зараз виїхали за кордон.