Замість планового тижневого курсу лікування Галина Сергіївна провела у лікарні чотири місяці. Військові дії загострили хронічну гіпертонію, біль у серці не відпускав. Голос жінки тремтить, коли згадує той злощасний час.

Раніше все було добре. Жила я весь час у Новгородському, зараз Нью-Йорк називається. І робота тут була, і життя, і кохання було. Діти виросли – син та донька, життя склалося. А що зараз? Війна прийшла, раз – і все! Будинок ми збудували добрий, та тільки лишилася я в ньому сама.

Під час обстрілів я лежала в лікарні і «застрягла» там на чотири місяці. Я з тиском і серцем на обліку, потрібно було просто за планом проколотись, ось увесь цей час тиск не падав і серце непокоїло. І не дивно, там так стріляли, що вікна деренчали. Як починаю згадувати – так голос тремтить і сльози течуть.

Перші три роки прожила на пігулках та уколах. Коли були обстріли, ховалась до підвалу під кухню. Було таке, коли до нас діставало дуже. Я не розуміла, що це було. Шльопанці та пальто одягала та бігла, а документи були у підвалі.

Отримувала я допомогу від Ріната Ахметова, низький йому уклін за таку велику допомогу. Нам продуктів багато давали. Пенсія моя йде на дорогі ліки, а що залишається плачу за газ, світло.

Мрію, щоби мирно було і хочу, щоб мої діти жили добре і було здоров'я. Щоб люди без страху дивилися один на одного, щоб добро та злагода були.