Тетяна Анатоліївна з сином були змушені покинути рідну домівку, бо втратили все у Новій Каховці після приходу російських загарбників. Вони вірять, що одного дня повернуться додому у Херсонську область
За тиждень до початку війни я почала прокидатися від почуття тривоги о п’ятій ранку. Передчуття... 24 лютого я також прокинулася рано, а вже через декілька хвилин почула вибух в моєму місті. Найважчим випробуванням для мене стала окупація Нової Каховки. Я відчувала страх, безпомічність, розгубленість та неможливість щось зробити, щоб запобігти цьому кошмару.
У перші дні окупації з полиць магазинів зникли майже всі продукти. Я продумала раціон в нашій маленькій сім'ї, заспокоювала сина, що ми впораємося, жартувала, що будемо ловити рибу в річці, збирати фрукти та пекти хліб. Але це був не жарт, це був мій таємний план.
Коли я з десятирічним сином тікала з окупації під обстрілами російських загарбників, то пообіцяла йому, що врятую його. Я виконала цю обіцянку, і ми зараз живемо в селі Стара Жадова, Чернівецька область.
Мене приємно вразила допомога українців, які зустріли нас після двох діб в дорозі та прихистили у себе в Чернівецькій області. Вони й зараз нас підтримують всім потрібним. Я їм дуже вдячна і запрошую всіх в гості в наш рідний Херсонський край після перемоги України.
До війни у мене була чудова робота, власний бізнес, гарний колектив. Я працювала текстильним декоратором. Обожнюю свою справу і мрію повернутися додому, щоб продовжити одягати та прикрашати віконця людей в домівках.
Про війну мені нагадує фото та повідець нашої улюбленої собаки Мії, яка загинула в перші дні війни від обстрілів. Я вірю, що у нас обов'язково знову буде собака - це наша з сином мрія і ціль.
