«Прийшла війна... І хмари стали іншими»

Скворцова Дар’я, 16 років,

Бердянський муніципальний ліцей

Есе "День, коли для мене почалася війна"

У травні 2021 року мій клас відвідав концерт в іншій школі, присвячений Дню перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Зовсім юна дівчина на сцені Будинку культури «підшефного» заводу розповідала про маленького хлопчика Вовку. Ніколи не забуду того враження, яке справило на мене це оповідання. Я не плакала, ні, мені боліло десь у середині мого єства, пекло так, що я не плакала...

Намагаюся згадати зараз ту розповідь, що так мене вразила, той день, коли для особисто мене почалася війна.

Усі хлоп’ята в дитинстві що-небудь колекціонують – марки, сірникові коробки, поштові листівки, солдатиків... А Вовка колекціонував хмарки. Так, саме хмарки, бо родина його жила бідно, грошей, наприклад, на марки не вистачало. У його колекції вже були шоколадний заєць із відірваним вухом, пляшка солодкої газировки із сиропом, кумедний плюшевий ведмедик, іграшкова вантажівка, синій, як море, гумовий м’яч, навіть велосипед. Усі хлоп’ячі мрії були втілені в тій незвичайній колекції.

Найдорожчою ж коштовністю Вовчиної колекції  була рожева каравела з червоногарячими вітрилами. Він зустрів її на світанку (чомусь не спалося, от і вийшов надвір) і з захопленням проводжав аж за обрій, поки вона не зникла з очей. Це було найцінніше надбання його колекції, утілення найзаповітнішої його мрії – стати капітаном далекого плавання, побачити нові невідомі світи...

Вовка ніколи не хвалився перед хлопчиками своєю колекцією, боявся, що будуть сміятися. Часто він просто стояв осторонь і спостерігав, як вони роздивляються якусь рідкісну марку або монету. А як же хотілося Вовці підійти до дітей і теж показати свою колекцію!

Потім Вовку з мамою схопили й кудись повезли. Їхали довго, у потязі було багато людей, усі стояли, плакали діти, дуже хотілося пити. На якійсь станції всім наказали вийти з вагонів, чужі руки штовхнули його праворуч. Раптом хлопчик залишився сам, без мами, і тільки почув несамовите: «Синку!».

Вовку привели до бараку, де було багато маленьких хлопчиків, декого з них він знав по вулиці, по школі... Збігали дні, сірі й страшні... Одного разу хтось не витримав і голосно почав плакати, за ним другий, третій...  Вовка злякано стрепенувся – фашисти ж можуть почути, будуть бити, стріляти! Він вийшов на середину барака й голосно почав розповідати про свою колекцію: поділив на всіх шоколадного зайця з відірваним вухом, потім хлопчики ласували газировкою, возили на вантажівці плюшевого ведмедика, гралися в м’яч, каталися на велосипеді... На якусь мить усі забули про страшну війну, про барак, про смерть, на якусь мить усі відчули себе щасливими, за якусь мить усі збагнули просту істину – що значить мирне небо над головою...

У барак увірвалися фашисти. Вовку схопили й кудись повели. Хлопчика поставили біля стіни будівлі, звідки валив темно-брунатний солодкуватий дим. Він підвів голову... і побачив, як у небі над ним пропливають шоколадний заєць із відірваним вухом, кумедний плюшевий ведмедик, іграшкова вантажівка, синій, як море, гумовий м’яч, велосипед, рожева каравела...