Мені 37 років. До 2014 року я мешкала з сім’єю в місті Ясинувата Донецької області. Зараз живемо в Сумської області. Коли виїжджали, донці було три місяці, а сину – шість років. Тоді йшли бої в Донецькому аеропорту. Ми добре чули їх. Коли покинули домівку, то морально стало легше, але матеріально було тяжко.

24 лютого минулого року, коли я збиралася на роботу, зателефонували знайомі й сказали, що почалася війна. У перші дні було неможливо виїхати на роботу. Магазини не працювали. Вісім діб не було світла. Оскільки ми мешкаємо в селі, то у нас були продукти. Воду набирали з криниці.  

Ми навіть не намагалися вибратися, тому що це було небезпечно. Російські військові перекрили всі дороги навколо нашого села. 

Повз наше подвір’я йшли колони російської техніки. Ми ховалися в підвалі. Добре, що вони не зупинялися. У нас майже не було бойових дій. 

Ми возили їжу нашим військовим на блокпости. Діти плели у школі маскувальні сітки, односельчани збирали овочі для військових. 

Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, і щоб наша країна процвітала. У Ясинуватій залишився наш будинок, але ми будемо жити тут.