Мені 55 років. У мене є дружина і двоє дітей підліткового віку. Ми жили в центрі Харкова. Вранці 24 лютого почули вибухи. Потім повз наш будинок їздила військова техніка. Третього березня почали кружляти ворожі літаки. Ми зробили укриття у ванній, але все одно не почувалися у безпеці. Я не міг спати.

П’ятого березня був ракетний удар по адміністрації, розташованій за рогом – у нашій квартирі вилетіли вікна. Наступного дня ракета влучила в управління, що знаходилося з іншого боку від нашого будинку. Після цього ми виїхали в Полтаву. Забрали з собою котика. Добиралися шість годин. Тільки приїхали – пролунав сигнал повітряної тривоги. Ми подумали, що дарма виїхали сюди.

Наступного дня з’явилося оголошення про те, що компанії Уклон і Болт переміщують частину свого автопарку до Львова, і можуть евакуювати бажаючих. Так моя сім’я виїхала на захід України, а звідти – у Вільнюс, де на них чекали друзі. Я супроводив їх до кордону, а потім повернувся у Полтаву.

У нас були розписані плани на весь 2022 рік, а війна перекреслила їх. Ми оплатили сину підготовчі курси у Харківському коледжі. Він встиг відвідати лише одне заняття. Зараз син навчається у німецькій школі.

Ми дуже вдячні компанії Болт та всім людям, які траплялися нам на шляху. Ми їхали три доби. У Кропивницькому нас прийняли на нічліг незнайомі люди. Наступного дня така ж ситуація була у Хмельницькому. Також дякую власникам і працівникам спортивного клубу Sport Life, що у Львові, за те, що прийняли мене на дві доби, поки я чекав на автобус до Полтави.

Я стою на обліку у військкоматі та у Центрі зайнятості. Отримав гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, за що щиро вдячний.

Збираюся з’їздити додому, бо у квартирі з’явилася тріщина. Я десять років збирався зробити ремонт, а тепер доведеться братися за нього негайно.