Руслан, Володимир і Юрій відбували покарання за крадіжки у в’язницях Херсонщини. До виходу на волю їм залишалися лічені місяці. Коли почалася велика війна, вони написали заяви з бажанням йти на фронт, щоб захищати Україну. Але їх не випустили з в’язниці. Так чоловіки потрапили в окупацію. А потім стали одними із близько трьох тисяч депортованих до Росії в’язнів.
Там чоловіки відбули своє покарання за рішенням українських судів. У російських в’язницях їх били, пропонували паспорти РФ та агітували йти воювати проти України. Коли ж ексзасуджені українці відмовилися – їх без документів видворили на російсько-грузинський кордон. Де вони місяцями перебували в очікуванні повернення в Україну. Матеріал Радіо Свобода.
Юрію Пацурі 38 років. Родом він зі Львова. Юрій відбував покарання у Голопристанській виправній колонії номер сім, що на Херсонщині. Це не лише виправний заклад середнього рівня безпеки для чоловіків, але й міжобласна туберкульозна лікарня. Туди він потрапив за станом здоров'я.
Юрій каже, що сидів за крадіжку холодильника: «Зробив помилку, що зробив крадіжку. Напевно, що життя так склалося. І пішов на той крок, про який дуже жалкую, в принципі. Жалкую, тому що потрапляєш туди – і там просто втрачаєш свій час. Втрачаєш задурно свій час. І я в подальшому зробив свої висновки».
Чоловік відбував покарання в одному із закладів Херсонщини
Там же, на Херсонщині, перебуваючи в тюрмі, Юрій потрапив в окупацію. А звідти його депортували до Росії. Зараз чоловік уже близько пів року живе у Тбілісі – тут він волонтерить.
«Допомагаю хлопцям у такій же ситуації, яку я проходив. Я починаю з ними спілкування, коли вони потрапляють у центр тимчасового перебування. Я з ними зідзвонююся, говорю, коли в них етап буде, я їх зустрічаю на кордоні. Я їм привожу і харчування, і медикаменти, і воду. Якщо вони одразу проходять, я їм допомагаю з машиною, доправляю їх до Тбілісі, тут селю в будинок, де харчування є. І далі – допомагаю оформити «білий паспорт», – розповідає депортований ексв’язнь.
Дорога до грузинсько-російського кордону в зимовий період
Юрій прямує дорогою, яку щойно розчистили після сходження лавини. Цей шлях веде до грузинсько-російського кордону. Там, на межі двох країн, застрягли українці. Це – колишні засуджені, які, як і Юрій, перебуваючи у в’язницях, опинилися в окупації. Росія спершу депортувала їх у свої тюрми, а потім, коли сплив термін ув’язнення, просто видворила.
Дорогою до кордону до Юрія на телефон приходять десятки звернень. Хтось з ексв’язнів цікавиться своїми документами. А хтось, щойно звільнившись з російської тюрми, розповідає, що прямує на пункт перетину. Волонтер розповідає, кількість українців, які застрягають на кордоні, постійно змінюється.
Юрій возить харчі і документи для депортованих ексзасуджених, які нині перебувають на грузинському пункті перетину
"Кожен день змінюється там кількість людей", - Юрій Пацура.
«Зараз там 11 людей, 9 з них – більше від двох тижнів перебувають, а двоє – то вже чотири тижні. Ну я вам скажу так, що кожен день змінюється там кількість людей. – Як на вас реагують грузинські прикордонники. Вони вже вас знають? – Так, я вже чотири місяці постійно приїжджаю, реагують дуже добре, перепон ніяких не створюють, передають все, говорять: «Приїжджайте, без проблем – все передамо», – каже він.
Сумки з продуктами, водою і документами Юрій передає прикордонниками. А ті, після перевірки, уже – українським ексв’язням, які виїхали з депортації.
Окупація в тюрмі
Анна Скрипка – правозахисниця у громадській організації «Захист в’язнів України». Скрипка також мала короткий досвід перебування в СІЗО. Цей момент, каже, і наштовхнув її розпочати правозахисний шлях. До початку повномасштабної війни, організація, в якій працює Анна, відвідувала колонії і СІЗО в Україні, фіксувала порушення і захищала права ув’язнених. З першого дня великої війни Анна збирала докази того, що відбувається в тюрмах, які потрапили в окупацію. Інформацію їй надавали самі в’язні, коли мали можливість подзвонити.
Правозахисниця Анна Скрипка, яка допомагає повертатися ексв'язням з депортації
"Вони всі просили евакуації, евакуації не відбувалося", - Анна Скрипка.
«Вони всі телефонують, скидають якісь відео. Вони всі були в паніці. І наше головне завдання було – їх заспокоїти. Вони всі просили евакуації, евакуації не відбувалося. Особливо це була Херсонська область, яка підпала під таку страшну окупацію – і вони всі залишились там», – розповідає Анна.
Близько трьох тисяч людей в 11 в’язницях потрапили в окупацію з моменту широкомасштабного вторгнення, за даними Мін’юсту. Це – заклади у Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській та Херсонській областях. Більшість з них й досі на непідконтрольній владі України території. А понад дві тисячі в’язнів – примусово вивезли до Росії, водночас правозахисники говорять про майже три тисячі. Міжнародне право називає такі дії депортацією. Ще 20 тюрем залишаються в окупації з 2014-го. На той момент у них перебувало 29 тисяч людей.
«І зараз всі засуджені, які залишились, рахуються як безвісти зниклі. Ніхто не обговорює, як ми їх повертатимемо, чому ми їх не повертаємо. Тих, які ще сидять і в яких строки закінчуються в 28-у році, в 30-му році… Ми їх там просто залишимо, виходить, так?» – каже правозахисниця.
Руслан Ващенко та Володимир Рашиба відбували покарання у Північній виправній колонії номер 90 у Херсоні. Заклад – середнього рівня безпеки для чоловіків. Володимир сидів через те, що вкрав барсетку з машини, а Руслан – мотор.
Руслан Ващенко, депортований ексзасуджений
«Особисто я в першу чергу пішов би (захищати Україну – ред.). Ну тому що я виріс на цій землі. Я б у першу чергу пішов», – каже Руслан.
"Готові були йти воювати, і потім навіть досиджувати свій строк", - Володимир Рашиба.
Володимир додає: «Додому прийшли до вас. У кожного своя причина. Прийшли в твій дім - треба захищати батьків, дітей своїх. Ось так ми би йшли. Не як «Вагнер» – за зарплати або за помилування чи таке інше. Готові були йти воювати, і потім навіть досиджувати свій строк, якщо доведеться. Тож написали заяви і віднесли. Більше 100, мабуть, людей написало. Я думаю, багато би пішло, якби була пропозиція».
За словами Юрія, окупанти намагалися долучити українських в’язнів до праці. Наприклад, робити бруси для їхніх окопів. Тих, хто не погоджувався, каже, били: «Відстоювали свою сторону, що «ми українці – і ніяким способом вам допомагати не будемо», за що ми і отримували, в принципі. Десь прийшло сто людей, вони прийшли у масках і почали просто забивати, бити. Мене так само побили. У мене була вся спина, всі ноги ззаду – все синє, аж бордове було. Настільки вони били по спині. Тебе розвертають і б’ють, б’ють дубинками. І собак спускали, вівчарок, на людей, було таке».
За словами ексзасуджених, окупанти намагалися долучити українських в’язнів до праці.
Юрій розповідає, частина працівників залишила колонію, а інші – почали співпрацювати зі ставлениками Росії. З того часу умови перебування у закладі різко змінилися.
"Шматочок маленького хліба був на цілий день. І ввечері – якась юшка незрозуміла", - Юрій Пацура.
«Шматочок маленького хліба був на цілий день. Це було і зранку, і в обід. І ввечері – якась юшка незрозуміла, – каже він. – Це просто вода, можна сказати, там картоплина якась, може, плавала, а, може, до когось взагалі не потрапляла. До початку війни лікування проходило непогано, хороше, в принципі. Нас лікували, нам давали пігулки, за нами дивилися – і все було добре. Коли прийшли росіяни, там лікування припинилося».
Депортація
«Зайшов завгосп бараку і говорить: «От є списки. Чиї прізвища є в списках, той виїжджає на Росію». В нас не було речей, нічого. Речі забирали. Навіть забирали цигарки, станки. Це все забирали», – пригадує Руслан Ващенко.
За словами депортованих, етапували українських в’язнів до Росії через окупований Крим – із зупинкою в Сімферопольському СІЗО.
Депортували українських в'язнів через окупований Крим
«Пройшли через коридор – і нас там били постійно, знущалися над нами, таким чином заганяли в камери. Коли заганяли в камери, вони нас постійно били дубинками – куди хочеш попадали, в будь-які місця. Вони не дивилися, куди вони б’ють – чи по голові, чи по спині, чи по нирках, чи по печінці, вони просто безжально били нас», – каже Юрій Пацура.
Депортований ексзасуджений Руслан Ващенко розповідає, що його тоді побили за татуювання: «Навіть от за татуювання. У мене було татуювання от – Gott mit uns, це – «Господь з нами». А вони вважали, що це расистське татуювання, тому що у німців це було на блясі на поясі. І вони сказали, що я, типу, як расист. От і за це я так отримав там – два тижні валявся, ребра боліли».
За словами Володимира Рашиби, він і досі не розуміє, навіщо окупанти депортували українських в’язів. Чоловік припускає, що причиною могло бути, щоб використати їх як прикриття під час відступу з Херсону.
Володимир Рашиба – депортований до РФ
Правозахисниця Анна Скрипка розповідає, щодня росіяни незаконно вивозили по 250-300 осіб. Їх перемістили в 11 російських в'язниць. Це заклади у Краснодарському краї, Волгоградській, Ростовській областях, Республіці Мордовії.
За словами Анни, засуджені до останнього намагалися повідомити їм чи рідним про депортацію та їхній шлях переміщення. Але потім зв’язок обірвався. Тож Анна разом з родичами кинулися шукати депортованих.
"Ми почали надавати запити офіційно в Росію – правдами-неправдами. Вони нам підтверджували, що ці люди перебувають там", - Анна Скрипка.
«Ми почали надавати запити офіційно в Росію – правдами-неправдами. Тобто вони нам підтверджували, що ці люди перебувають там. І таким чином ми з'ясовували, в яких вони установах. І ми їх потрошку знайшли. Потім вони виходили на зв'язок – теж нелегальний – до батьків. Ми дізнавалися, хто з ним поряд. «Ага, тобто той-той-той з тобою». Тобто таким чином ми збирали списки, хто де сидить взагалі і кого вивезли», – розповідає правозахисниця.
Російські тюрми
Руслана та Володимира привезли у Краснодарський край, а Юрія – у Волгоград. За вироками українських судів вони продовжили відбувати свої покарання вже в тюрмах Росії.
За словами правозахисників, українських в'язнів депортувати у щонайменше 11 російських в'язниць
«Повели в баню, вони нас роздягнули повністю, забрали всі наші речі, до трусів забрали. Нас постригли налисо, видали свою робу, ту, їхню, російську. А це була зима. Видали все таке тоненьке дуже, ну і старе. Старі речі, не нові речі, то чиїсь речі – ота їхня форма», – пригадує Юрій.
"Ти сидиш в Росії, хто тобі, як допоможе?", - Володимир Рашиба.
Володимир додає: «Там можуть і побити, і все, що хочеш. У них ще ось це залишилося з СРСР – одна розетка на всіх. І живе по 70 людей в одній такій довгій кімнаті. У мене в локальній зоні колонії було 600 людей. Ніяких умов побутових немає, нічого немає. Така розруха, словом. І знову-таки, тобі ніхто допомогти не може. Ти сидиш в Росії, хто тобі, як допоможе? Просто сиділи, чекали кінця строку. І все».
З російськими в’язнями, кажуть депортовані, спілкуватися їм не дозволяли. Тож розмови були вкрай поодинокі.
Українські ексзасуджені, яких депортували до РФ
«Це був окремий барак, де вікна були зашиті залізом, були заварені, щоб не було видно нічого… Ніякого контакту. Ми обрізані були взагалі. Потім дізналися від тих же в’язнів, що їм говорили, що везуть не українських в’язнів, а військовополонених. Мовляв, «приїдуть військовополонені, до них не підходьте і з ними не говоріть», – розповідає Юрій Пацура.
«Приїжджав Вагнер, російські в’язні записувалися на війну, виходили. Ми їм кажемо: «А чого ви йдете на війну?». Ну, звісно, я розумію хлопців, у них по 20-25 років терміну, то вони вирішили швидше вийти. Або рік відслужити, або будеш сидіти до кінця», – додає депортований ексв’язень Руслан Ващенко.
Термін відбування покарання Руслана за рішенням українського суду закінчився через півтора місяця після його депортації. А в Юрія – майже за три. Чоловіки кажуть, парадоксально, але Росія ці рішення визнала – і їх відпустили. Та щойно українці вийшли за межі колонії, на них уже чекали представники міграційної служби, щоб повезти в російський суд, який їх покарав за незаконний перетин кордону.
За словами Руслана, російський суд присудив йому штраф за незаконний перетин кордону
«Мене вивезли, викрали», - Руслан Ващенко.
«Я ще судді говорю: «Я ж не самовільно його перетнув. Мене вивезли, викрали». Вона каже: «Ні, ми вас не відпустимо, ми посадимо вас в центр тимчасового утримання». Як вона нам розповіла: «до встановлення вашої особи, потім ми вас, – каже, – депортуємо в Україну», – пригадує Руслан Ващенко.
Юрій Пацура додає: «І суд присудив мені 180 днів для того, щоб за той час мене вивезти на територію України, оскільки в мене не було документів – а я їхній паспорт теж не хотів отримувати. 180 днів минуло – вони нічого не зробили взагалі. Вони не розуміли, що робити їм, як вивозити цих українців без документів, власне».
Через три місяці Юрія і Руслана так і не депортували. Натомість їм присудили нові терміни. Українці пробули у центрі утримання іноземних громадян ще по сім місяців. Тож загалом вони пробули в депортаційному центрі по 10 місяців.
Після відбуття терміну покарання Юрія повезли у центр утримання іноземних громадян
«Щоб ви зрозуміли, це кімната п’ять на п’ять метрів, чотири стіни, прогулянок нема. Ти постійно перебуваєш в цій кімнаті, в тих чотирьох стінах. Отих 10 місяців виходити нікуди не можна. Двері відкриваються тільки зранку, в обід і ввечері, більше вони не відкриваються», – розповідає депортований Юрій.
"І суд їхній пише в рішенні: "Видворення", а видворити не можуть, тому що немає документів", - Анна Скрипка.
«І суд їхній пише в рішенні: "Видворення", а видворити не можуть, тому що немає документів. Самі росіяни не віддають їм з особових справ паспорти. Або їх дійсно немає – їх знищили ще під час окупації – або вони їх просто не видають», – каже правозахисниця Анна Скрипка.
Якщо Руслана і Юрія росіяни повезли в депортаційний центр, то, за словами Володимира, його транспортували у «спецприйомник» до Новоросійська Там він пробув 13 днів.
«Я там голодував шість днів, тому що там і били, і дзвонити не давали, хоча повинні. І так, знаєте, мене закинули, і наче забули про мене, що там я є, взагалі. І все», – пригадує Рашиба.
Російські паспорти і агітація долучитися за армію РФ
Руслан Ващенко розповідає, коли пройшов так званий незаконний референдум у Херсонській області, усім депортованим в’язням з цього регіону почали пропонувати російські паспорти. Отримавши його, засудженим навіть обіцяли звільнення з в'язниць. За словами Ващенка, дехто з ув’язнених погодився на цю пропозицію. Але використали цей документ, щоб через російське місто Бєлгород повернутися в Україну.
За словами депортованих в'язнів, їм пропонували брати російське громадянство
«Казали: «Беріть паспорти – і ми вас відпустимо, будете жити в Росії», - Володимир Рашиба.
– Як казали? Ну, типу: «Беріть паспорти – і ми вас відпустимо, будете жити в Росії».
– І ви взяли?
– Ні, звісно.
– А чому не брали?
– Тому що в мене друзі там помирають на війні. Як взяти цей паспорт? Мені б ніколи совість не дозволила би взяти його.
А Юрій Пацура додає: «Ні, я не взяв паспорт. За що я потім і сидів так довго в депортаційному центрі, коли я після табора вийшов. Якщо би взяв би паспорт – там набагато швидше можна було би вийти. І вийти на територію Росії – я не хотів взагалі цього».
Разом із пропозицією російського громадянства, кажуть депортовані, їх заохочували йти воювати – за Росію.
А також агітувати йти воювати за Росію
«Якщо ви будете йти на війну, ми вам зробимо документ. Тільки будете за Росію», - Юрій Пацура.
«Якщо ви будете йти на війну, ми вам зробимо документ. Тільки будете за Росію. Я відмовився. Ну, багато хто відмовився від цього. Звісно, що відмовлялися всі хлопці. Щоправда двоє – так, зголосилися, це є як факт», – розповідає Пацура.
За словами, правозахисниці Анни Скрипки, Росія не знала, що робити зі звільненими від покарань українцями – як їх депортувати в Україну. Згодом президент Росії ухвалив указ про видачу таким особам тимчасового посвідчення особи.
«І їм почали робити оці тимчасові посвідчення. І почали їх вести на Грузію, тому що перед цим, коли вони їхали без паспортів – ні Грузія, ні Латвія їх не пускала без документів. А з тимчасовими посвідченнями почала пускати лише тільки Грузія», – каже правозахисниця.
Тбілісі – місто, яке стає тимчасовим прихистом для депортованих українських ексв'язнів
У депортаційному центрі Юрій дізнався про волонтерську організацію, яка опікується незаконно вивезеними українськими ексв’язнями. Він зв’язався з нею і попросив про допомогу. Тож вони разом почали пропрацьовувати варіант повернутися з Росії в Україну через Грузію.
Руслан теж написав заяву на згоду виїхати через третю країну – нею виявилася Грузія. Тож його також поверзли на російсько-грузинський пункт перетину «Верхній Ларс».
Після шести днів голодування Володимира автобусом повезли в депортаційний центр, де забрали ще десятьох звільнених від покарання українців. А звідти попрямували на російсько-грузинський кордон.
«Кожна людина за домом сумує»
«Поки ми не перейшли кордон, нас ніхто не відпускав, ми постійно були під наглядом автоматників, з пістолетами. От пройшли кордон – все, це вже не їхні повноваження. Грузія нас пропустила, але взагалі – це мені чисто там пощастило, тому що, можливо, ми були одні з перших, хто поїхав в Грузію», – пригадує ексзасуджений Володимир Рашиба.
Наступні групи українців, яких видворила Росія після відбуття покарання, вже не мали змоги швидко пройти кордон. Вони застрягли у прикордонні допоки держава Україна не підтвердить їхню особу. А це може тривати – місяці.
Грузинський кордон
«Умови зараз трохи покращилися, вони в напівпідвальному приміщенні перебувають. Зараз туди завезли двоярусні ліжка з матрацами. Зараз вони хоч сплять нормально на ліжках. А раніше вони на матрасах на підлозі лежали і хворіли частіше, тому що тягне з землі. Інших умов там не було, де розміститися», – каже Юрій Пацура.
За словами депортованого ексв’язня Руслана Ващенка, їжу на кордон їм привозили волонтери. Коли продуктів не вистачало, харчі купували навіть грузинські прикордонники.
«Ми просили картоплю, макарони – супи варили. І якщо, бувало, щось не вистачало, нам грузини давали тушонку, консерви і лаваш – такий хліб. Так, самі прикордонники шоколадки давали. Такі люди нормальні, нічого не скажеш», – розповідає Руслан Ващенко.
Приміщення на грузинському кордоні, в якому перебувають депортовані ексзасуджені
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
