Ростоцька Катерина, 11 клас, Одеський ліцей №100 Одеської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кабанов Кирил Вікторович

«1000 днів війни. Мій шлях»

За 1000 днів війни я б стала зовсім іншою людиною. В наш час, при війні, люди стають іншими без винятку, хоча, це не реальність. В наших домівках, з теплим чаєм та смаколиками, немає такого поняття, як війна. Реальність війни - на полі бою... Ми вже живемо в час війни та прожили 1000 днів і нам є, що сказати. Коли почалася війна, багато з нас сподівалися, що це буде лише тимчасова криза. Всі жили з надією, що ось-ось усе скінчиться, ми повернемося до нормального життя. Проте пройшли вже 1000 днів, а конфлікт лише розгортається, ставлячи перед нами безліч нових викликів. Цей етап став важким випробуванням для кожного українця, об'єднав нас у боротьбі за свободу, дав привід переглянути свої цінності та зрозуміти, чого ми справді прагнемо.

Дні болю і втрат. Війна - це не просто новини з фронту. Це - реальність, яку ми відчуваємо щодня: від сирен тривоги, страху за рідних, до гірких втрат і сліз.

Для багатьох це стало життям між двома реальностями: фронтом і мирним тилом. Ми навчилися справлятися з болем і залишати його на задньому плані, бо треба жити далі. Втратили домівки, близьких, друзів. Кожна з цих втрат стала раною, яку важко загоїти.

Перші дні війни в ворожнечі були б адапційованими для мене, та навіть для кожного, хто бере участь в кровопролитті. Розмислення, прийняття, адаптація та реалізм.

Все поступово звикає та проникає в розум та тіло. Всюди руйнації, втрати, смуток та безнадії, біль, боротьба, горе та галас - хаос. Тривожний час дня людей, сповнених надій, мрій та планів. Але війна також дає зрозуміти, що єдність - найційніше, що ми маємо в такий скрутий час. Ми стаємо одним цілим, зростає сила духу, а разом із ним інстикт захисту, для того щоб вберегти своїх рідних, дати надію на майбутнє.

Цей період показує, якою ціною є мир та співчуття. Найнебезпечніше та найболючіше - це несприйняття реальності навколишнього світу, це дає марну надію.

Я б стала свідком найнебезпечніших та найефективніших вчинків людства, уявляючи себе в строю воїнів війни. Всі ці вчинки завжди мають одну й ту саму мету - вижити. Щоб вижити на боротьбі потрібно ризикувати, навіть найдорожчим.

Кожна людина кліматизується та стає одним цілим з духом воєводства. Завдяки цьому, людина починає не турбуватися про себе, думаючи про рідних. Психіка значно буде погіршуватись з таким планом та стресом. Думки про світлі моменти з життя або мрій дають розуму змогу відпочити хоча б на секунду того, що навкруги панує дух смерті.

Починаєш розуміти та цінувати все, що в тебе було, не задумуючись про те, що ще буде.

Так як я стресоемоційна людина, уявивши себе в подібній ситуації, в мене мабуть була б панічна атака через стрес та хвилювання. Дивлячись в очі реалізму нашого часу, ми бачимо лише негатив, ніякого позитиву не може бути на війні. Зустріти нових друзів не так важно на полі бою, тому що знов ж таки, присутня єдність. Але в час воєного стану дуже ризиковано мати друзів через загрозу духу смерті, бачити, як гинуть любі люди дуже боляче та порушує наш психічний стан.

Наш погляд у майбутнє. Кожен день війни робить нас ближчими до перемоги. Ми віримо, що Україна стане вільною, що на нашій землі знову буде мир.

Повернення до мирного життя стане для нас найбільшим святом, але це не буде повернення до того, що було раніше. Ми стали іншими. Тепер ми знаємо, що таке свобода, знаємо, як її здобувати, і більше ніколи не дозволимо нікому її в нас забрати.

Але врешті решт є  висновок. 1000 днів війни залишили в нас болючі спогади, але й надихнули на незламність, єдність та віру в майбутнє. Ці дні показали справжню ціну свободи, навчили нас бути сильними та не здаватися перед труднощами. Попри біль і втрати, ми не втратили надії, бо знаємо, що боремося за правду, і ця правда обов’язково переможе. Незламність і солідарність. Протягом цих 1000 днів українці продемонстрували неймовірну єдність. Допомога, підтримка, волонтерство стали повсякденним явищем.

Люди, які раніше не знали одне одного, об’єдналися задля спільної мети - перемоги. Це справжнє єднання дало нам сили витримувати труднощі, допомагати тим, хто в біді, і не забувати про своїх героїв на передовій.

Цей дух незламності став, мабуть, головною рисою українського суспільства. За ці 1000 днів ми зрозуміли, що здатні витримати будь-які випробування, що навіть у найтяжчі моменти не здаємося. Відчуття спільної боротьби зробило нас сильнішими, згуртованішими.