Юрченко Дмитро, 10 клас
Красноградський ліцей №1 ім. О. І. Копиленка
Вчитель, що надихнув на написання есе: Питрикіна Катерина Йосипівна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

Сьогодні українська земля страждає і кричить від нападу ворога. Події 24 лютого 2022 р. поділили життя народу на «до» і «після». Велика кількість людей була змушена тікати, лишити свій дім, не знаючи, що їх чекає завтра.

У цей же час були ті, хто залишався під обстрілами та ракетними ударами. Тисячі українців втратили житло внаслідок російського вторгнення. Окупанти сподівались, що зможуть швидко захопити нашу територію та встановити свій порядок, але цього не сталося, бо в жилах кожного з нас тече козацька кров, а в серці є любов до свободи та відданість своїй Батьківщині.

Завдяки злагодженій роботі військових, волонтерів та цивільних нам вдалося швидко організувати оборону своєї землі. Велика кількість чоловіків та жінок вступили до лав тероборони та збройних сил України.

У містах та селах створено прихистки для внутрішньо переміщених осіб. У цьому числі моє рідне місто Красноград. До сьогоднішнього дня тут функціонує дві волонтерські організації «Пріоритет» і «Волонтерська ліга». До них можуть долучитися усі бажаючи. Небайдужі земляки працюють задля перемоги : плетуть маскувальні сітки, готують їжу для військових, розвантажують та видають гуманітарну допомогу, збирають кошти для підтримки ЗСУ. Їм вже вдалося придбати машини, тепловізори, бронежилети та багато іншого.

Українці - справжні патріоти та оборонці своєї землі. З початку повномасштабного вторгнення багато чоловіків пішли захищати суверенітет та державну цілісність країни в зонах бойових дій. Їх витримка, мужність та героїзм заслуговують на повагу.

Під обстрілами градів та ракетними ударами вони стоять на варті мирного життя, дивляться ворогу у вічі та змушують хвилюватися увесь світ. Силу, гідність та стійкість характеру наших борців за мирне небо зміцнює підтримка дітей та жінок, які продовжують виконувати свої обов’язки в тилу. Як би це не було гірко, але не буває війни без жертв. За мир та спокій України віддали своє життя тисячі захисників. Серед них і мої земляки : Іван Блудов, Андрій Тіліпака, Сергій Брюханов, Олександр Пітов, Віктор Долебровський, Андрій Розовий, Дмитро Сурженко та інші. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять і слава українським воїнам, які захищали Батьківщину та кожного з нас.

Важко не згадати про дітей, які стали сиротами внаслідок російського вторгнення. Малі громадяни України більше не відчують тепла та підтримки від мами і тата. У наслідок ракетного удару по нашому місту 12-річна дівчинка та її старша сестра залишились без двох найрідніших людей. Це жах сьогодення! Рашисти позбавили життя тисячі українців, серед яких діти. У чому їх вина? Противник має відповісти за скоєні злочини.

Шлях, на якому сьогодні стоять українці, веде лише до перемоги. На нас чекає ще багато випробувань, які змусять нас розчаровуватися, плакати та хвилюватися, але все це заради світлого майбутнього нашої країни.

Ми стоїмо на своїй землі! Я знаю, що незабаром настане мир, і ми відбудуємо нашу Україну. Рани, які зробила ця війна, залишаться у пам’яті усіх поколінь, як бій за незалежність та свободу, адже саме такими є українці.

Хочеться закінчити словами відомого українського письменники І. Багряного: «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами». Я пишаюсь тим, що українець. На цьому етапі мого життя – це неабияка суперсила. Ми не маємо права скиглити і плакати. Обов’язково будуть сльози, але після перемоги. А зараз треба бути сильними. Потрібно вірити у краще, у світле, лише тоді наш шлях буде міцним та незламним, а Україна квітучою та вільною.